Касаційний розгляд показав, що звільнення працівника під час перебування на лікарняному не гарантує його поновлення на посаді та виплати компенсації, якщо в позові не заявлено чітку вимогу про зміну дати звільнення.
Теза справи
У справі № 405/6509/23 Касаційний цивільний суд розглянув спір між колишнім виконувачем обов'язків директора КП «Знам'янська обласна бальнеологічна лікарня» та його роботодавцем. Позивач звернувся до суду, вимагаючи скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі та стягнути 30 000 грн моральної шкоди разом із середнім заробітком за час вимушеного прогулу. Головна інтрига полягала в тому, що працівника звільнили під час його тимчасової непрацездатності у зв'язку із закінченням строкового трудового договору. Традиційно такий крок вважався стовідсотковою підставою для скасування наказу, але постанова від 08.04.2026 зламала цей стереотип.
Як обґрунтував суд
Розгляд цієї справи пройшов три ключові етапи, які наочно демонструють процесуальну пастку для позивача:
- Етап 1 (Перша інстанція): Подання позову з класичними вимогами скасування наказу та поновлення. Суд став на бік працівника та частково задовольнив вимоги, скасувавши відповідні розпорядження.
- Етап 2 (Апеляція): Перегляд справи за ініціативою роботодавця. Суд повністю відмовив у позові, пославшись на правомірне припинення строкового договору. Апеляційна інстанція сформулювала жорсткий підхід:
«...звільнення під час лікарняного не є підставою для поновлення, якщо не заявлено вимогу про зміну дати.»
- Етап 3 (Касація): Верховний Суд частково втрутився в ситуацію. Суд зазначив, що звільнення на лікарняному дійсно є порушенням ст. 40 КЗпП України та ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Проте касаційна інстанція не поновила позивача на посаді. Суд вказав, що підстави для звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку договору) були абсолютно законними та наявними. Суд зобов'язаний самостійно змінити дату звільнення на перший робочий день після лікарняного (у цьому випадку — 04 серпня 2023 року) для забезпечення законності. Але зміна дати не вважається вимушеним прогулом, тому позивач отримав 0 грн фінансової компенсації.
Подібні справи з бази
Судова практика демонструє цілу серію справ, де медичні працівники та керівники лікарень втрачають посади через фінансові порушення або оптимізацію, а суди стають на бік власників підприємств.
| Справа | Заявлена сума | Результат розгляду |
|---|---|---|
| 676/4899/21 | 216 240 грн | Відмовлено |
| 587/1697/21 | 161 041 грн | Відмовлено |
| 442/7523/17 | 47 518,59 грн | Задоволено |
- У справі № 389/3028/22 (від 04.12.2024) заступник директора тієї ж лікарні оскаржував скорочення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Суд відмовив, наголосивши, що за ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою структуру.
- У справі № 676/4899/21 (від 18.01.2023) директора лікарні звільнили за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за незаконний демонтаж корпусу. Суд підтвердив, що це не є дисциплінарним стягненням, тому ст. 148 КЗпП України тут не працює.
- Схожа ситуація у справі № 587/1697/21 (від 08.03.2023), де директорку звільнили через збитки на 332 тис. грн. Контракт дозволяє розширювати підстави для звільнення порівняно із загальним законодавством.
- У справі № 339/121/20 (від 12.10.2021) лікар-стоматолог оскаржувала звільнення за скороченням штату. Суд відмовив, оскільки роботодавець виконав вимоги ст. 49-2 КЗпП України, запропонувавши іншу посаду.
- Єдиний успішний кейс — справа № 442/7523/17 (від 18.05.2020), де роботодавець прямо порушив ст. 149 КЗпП України, не зажадавши від працівника письмових пояснень.
Застереження при застосуванні
Ціна неправильного формулювання в позові є критичною. Якщо екскерівник вимагає поновлення там, де строковий договір об'єктивно закінчився, він ризикує програти справу і втратити право на стягнення коштів за час вимушеного прогулу. Роботодавцям варто пам'ятати, що умови контракту мають пріоритет, і суди суворо розділяють загальні дисциплінарні процедури та розірвання договору за спеціальними підставами.
У 39% подібних справ результат тепер виглядає так: суди відмовляють у задоволенні позовних вимог працівників, детально перевіряючи формальні підстави звільнення.