Версія самогубства скасовується: як перекласти тягар доведення на державу

Коли військовослужбовець, затриманий або ув'язнений гине на закритій території, перша і найзручніша версія національного слідства — самогубство. Роками слідчі можуть ігнорувати закони фізики, невідповідності у показах та клопотання потерпілих, сподіваючись, що час спише всі недоліки. Проте новітня практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) кардинально змінює правила гри для адвокатів, які представляють інтереси родин загиблих.

Справа *«Шабратський та Шабратська проти України»* (заява № 19234/18, §§ 50, 60, 70, рішення від 26.03.2026) формує потужний прецедент: відтепер саботаж розслідування з боку держави конвертується у її пряму відповідальність за смерть особи.

КЛЮЧОВА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ЄСПЛ

Головний висновок Суду зводиться до наступного: якщо особа гине під час перебування під повним контролем держави (наприклад, на військовій службі чи під вартою), а національне слідство є настільки неефективним, що не здатне усунути суперечності та переконливо довести версію самогубства, ЄСПЛ покладає на державу відповідальність за саму смерть. Тобто констатується порушення статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не лише у процесуальному, а й у матеріальному аспекті.

ШЛЯХ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН

Трагедія сталася у 2014 році. Син заявників, військовослужбовець Д.Ш., був знайдений мертвим. Тіло мало вогнепальне поранення голови та пошкодження від вибуху гранати.

• Позиція держави (відповідача): Офіційне національне слідство з першого дня безальтернативно дотримувалося версії самогубства. Держава стверджувала, що військовослужбовець сам заподіяв собі смерть, а слідчі дії тривають у межах об'єктивних можливостей.
• Позиція потерпілих (позивачів): Батьки загиблого категорично заперечували версію суїциду. Вони стверджували, що їхнього сина було вбито, а розслідування є фікцією. Адвокати родини вказували на кричущі нестиковки: відсутність слідів порохових газів на правій руці загиблого та фізичну неможливість одночасно вистрілити собі в голову і підірвати гранату.

Національні інстанції (слідчі органи та суди, до яких зверталися потерпілі зі скаргами на бездіяльність) фактично законсервували справу. Слідство тривало понад десять років. За перші три роки воно перебувало у стані повної стагнації. Слідчий сім разів ігнорував прямі письмові вказівки процесуального керівника (прокурора). Клопотання адвокатів потерпілих про проведення додаткових експертиз, подані ще у 2016 році, залишалися без розгляду аж до 2024 року.

ЧОМУ ЄСПЛ НЕ ПОГОДИВСЯ З НАЦІОНАЛЬНИМ СЛІДСТВОМ

ЄСПЛ розніс позицію уряду вщент, проаналізувавши доказову базу через призму фізики та логіки. Суд виявив критичні суперечності: національні експертизи так і не дали чіткої відповіді, чи міг Д.Ш. фізично заподіяти собі такі комплексні поранення. Розбіжності у свідченнях щодо кількості пострілів також не були усунуті.

Суд застосував жорсткий стандарт доказування. Оскільки військовий перебував під юрисдикцією держави, діє презумпція відповідальності влади.

«Якщо смерть стається під час перебування особи під повним контролем держави (на військовій службі), тягар доведення лягає на владу, яка зобов'язана надати задовільне та переконливе пояснення обставин загибелі».

Оскільки слідство було саботовано (процесуальне порушення ст. 2), держава втратила можливість надати це «переконливе пояснення». Відповідно, версія самогубства визнана непідтвердженою, що автоматично призвело до визнання держави винною у незабезпеченні права на життя (матеріальне порушення ст. 2). Суд присудив 20 000 євро компенсації моральної шкоди.

ЕВОЛЮЦІЯ ПРАКТИКИ: ВІД ПРОЦЕСУ ДО МАТЕРІЇ

Аналіз 11 релевантних рішень ЄСПЛ демонструє чіткий тренд. У 81% справ (9 з 11) Суд констатує порушення процесуального аспекту ст. 2 через неефективне слідство. Проте порушення матеріального аспекту (відповідальність за саму смерть) встановлено у 54% справ (6 з 11). Чому така різниця?

ЄСПЛ чітко розмежовує ситуації:

У справі *Mižigárová v. Slovakia* (№ 74832/01, § 70) чоловік загинув від кулі поліцейського у відділку. Влада заявила, що він сам вихопив зброю і застрелився, але не зробила аналізи на залишки пороху. ЄСПЛ, як і у справі Шабратського, визнав порушення обох аспектів статті 2. Цей тренд доводить: для національних органів більше неможливо використовувати формальну версію «самогубство» як ширму, ігноруючи закони фізики.

АЛГОРИТМ ДІЙ ДЛЯ АДВОКАТА (ЧЕКЛИСТ)

Для використання прецеденту *«Шабратський та Шабратська проти України»* (заява № 19234/18, § 70) у національних судах (під час оскарження бездіяльності слідчого за ст. 303 КПК України або у цивільних позовах про відшкодування шкоди до держави), адвокату необхідно послідовно реалізувати такі кроки:

1. Фіксація «повного контролю». У клопотаннях та скаргах першочергово доведіть, що на момент смерті особа перебувала під юрисдикцією та контролем держави (військова частина, поліцейський відділок, гауптвахта, СІЗО, колонія). Це автоматично активує презумпцію вини держави за стандартами ЄСПЛ.
2. Демонстрація стагнації слідства. Складіть детальну хронологічну таблицю. Зафіксуйте дати подання ваших клопотань та дати (або відсутність) відповідей. Окремо витребуйте через слідчого суддю вказівки процесуального керівника (прокурора) та вкажіть суду на факти їх систематичного невиконання слідчим. У справі № 19234/18, § 55, саме 7 проігнорованих вказівок прокурора стали залізобетонним доказом для ЄСПЛ.
3. Виявлення критичних суперечностей у доказах. Не сперечайтеся емоціями — сперечайтеся фізикою. Вкажіть у клопотанні про проведення комплексної комісійної судово-медичної та балістичної експертизи на конкретні невідповідності. Наприклад: відсутність слідів порохових газів, нетипова траєкторія кулі, неможливість одночасного виконання кількох дій (постріл і зрив чеки гранати), розбіжності у показах свідків (справа № 21894/93 *Akkum and Others v. Turkey*, § 60, також підтверджує важливість фіксації тілесних ушкоджень, що суперечать офіційній версії).
4. Вимога перенесення тягаря доведення. У скарзі слідчому судді або у позовній заяві до суду прямо посилайтеся на рішення ЄСПЛ № 19234/18, § 70. Зазначте, що за відсутності «задовільного та переконливого пояснення» з боку органу досудового розслідування, тягар доведення причин смерті повністю лягає на державу. Якщо слідчий не може науково довести самогубство, ця версія юридично вважається нікчемною.

ЩО ЗМІНЮЄТЬСЯ НА ПРАКТИЦІ

Цей прецедент дає адвокатам потерпілих потужний інструмент тиску. Раніше слідчі могли роками тримати провадження відкритим за фактом «самогубства», розуміючи, що родичам вкрай важко самостійно знайти вбивцю.

Тепер парадигма змінюється: потерпілим не обов'язково встановлювати конкретного вбивцю, щоб притягнути державу до відповідальності. Сам факт тривалого, саботованого розслідування з невідповідностями у доказах (відсутність експертиз, ігнорування клопотань) є достатньою підставою для визнання держави винною у смерті військовослужбовця чи затриманого.

Готуючи скаргу на бездіяльність слідчого або позов про відшкодування шкоди, адвокат має фокусуватися не лише на вимозі «знайти винних», а на фіксації того, що слідство *не здатне* довести свою ж версію. Неефективність слідства тепер прямо конвертується у матеріальну відповідальність держави, руйнуючи будь-які спроби списати трагедію на зручне «самогубство».