Проблема, яку вирішував суд: межі втручання держави у свободу віросповідання
Правова колізія, що постала перед Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) та національними судами України, полягає у визначенні межі між правомірним захистом національної безпеки та незаконним переслідуванням за релігійні переконання. У мирний час ця проблема найчастіше виникає через зловживання антиекстремістським законодавством, а в умовах воєнного стану — через конфлікт між статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода думки, совісті і релігії) та конституційним обов'язком захисту Вітчизни.
Як вирішували раніше та що змінив ЄСПЛ
До ухвалення рішення ЄСПЛ у справі *«Суворов та інші проти Росії»* (заява № 29779/18, §§ 10, 12, від 26.03.2026) правоохоронні органи РФ системно використовували розмите антиекстремістське законодавство для ліквідації релігійних організацій (зокрема, Свідків Єгови). Стара позиція полягала в тому, що сам факт проведення спільних богослужінь або читання релігійної літератури організацією, яка визнана «екстремістською», був достатньою підставою для кримінального переслідування, обшуків та арештів.
ЄСПЛ кардинально змінив цей підхід, встановивши абсолютну заборону на використання розмитих норм для криміналізації мирної релігійної практики. Суд зазначив, що влада не надала доказів соціальної небезпеки, насильства чи закликів до ненависті з боку заявників.
Найважливішим процесуальним наслідком цього рішення є встановлення прямого причинно-наслідкового зв'язку між статтею 9 та статтями 5 (право на свободу) і 8 (повага до приватного життя) Конвенції. ЄСПЛ визнав: оскільки базове переслідування за віру є незаконним, усі супутні заходи примусу (затримання та обшуки в домівках) автоматично визнаються такими, що порушують права заявників.
«Широке застосування антиекстремістського законодавства для заборони мирної релігійної практики не має легітимної мети та не є "необхідним у демократичному суспільстві".»
Екстраполяція прецеденту: українські реалії та воєнний стан
Рішення ЄСПЛ встановлює абсолютну заборону на використання антиекстремістського законодавства для тиску на вірян, проте аналіз національної судової практики демонструє, що в українських реаліях воєнного стану ця позиція не може бути використана як індульгенція від виконання військового обов'язку.
Національні суди жорстко розмежовують переслідування за віру та законні обмеження в умовах війни. Наприклад, в ухвалі Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду ВС у справі № 573/838/24 (від 27.10.2025) розглядалося обвинувачення священнослужителя Свідків Єгови за статтею 336 КК України (ухилення від призову). Захист посилався на статтю 9 Конвенції та статтю 35 Конституції України. Проте ВС постановив, що законодавство не передбачає механізму альтернативної служби саме для мобілізованих під час воєнного стану. Відмова від призову утворює склад злочину, хоча суд і застосував статтю 75 КК України, звільнивши особу від відбування покарання з випробуванням, врахувавши щирість її переконань.
Аналогічний підхід застосовується в адміністративній юрисдикції. У справі № 400/9156/25 (від 29.12.2025) суд відмовив члену протестантської церкви у зобов'язанні ТЦК та СП виключити його з військового обліку. Суд наголосив, що частина 6 статті 37 Закону України № 2232-XII містить вичерпний перелік підстав для виключення з обліку, і релігійні переконання до нього не входять, а стаття 35 Конституції може бути обмежена в умовах воєнного стану (стаття 64 Конституції).
Статистика розгляду подібних справ
* Проаналізовано справ: 10 (подібні провадження в національних судах щодо релігійних організацій, зміни підлеглості та кримінальних проваджень).
* Результати: Відмовлено — 50% (5 справ); Задоволено — 20% (2 справи); Закрито — 20% (2 справи); Задоволено частково — 10% (1 справа).
* Тренд: У 100% наведених справ, де свобода віросповідання використовувалася для оскарження мобілізації чи виключення з військового обліку (№ 573/838/24, № 400/9156/25), суди не ставали повністю на бік позивачів, визнаючи захист Вітчизни легітимним обмеженням. Інша частина справ (спори щодо переходу громад до ПЦУ, наприклад № 580/12300/23, № 580/9641/23, № 580/2143/24) вирішується виключно в площині господарської юрисдикції, оскільки держава (суди) уникає втручання у внутрішні корпоративні питання церкви, що повністю відповідає духу статті 9 Конвенції.
Порівняльна таблиця: еволюція правозастосування
| Стара позиція (авторитарний підхід) | Нова позиція (ЄСПЛ, справа № 29779/18, § 14) | Наслідки для України (практика ВС) |
|---|---|---|
| Криміналізація мирних зібрань вірян під виглядом боротьби з «екстремізмом». | Відсутність доказів насильства робить переслідування порушенням ст. 9 Конвенції. | Заборона використання розмитих норм для кримінального переслідування за релігійну діяльність. |
| Обшуки та затримання є стандартним та законним заходом забезпечення. | Порушення ст. 9 автоматично тягне незаконність обшуків (ст. 8) та затримань (ст. 5). | Захист отримує право застосовувати доктрину «плодів отруєного дерева» до похідних слідчих дій. |
| Свобода віросповідання ігнорується на користь абстрактної безпеки держави. | Втручання не має легітимної мети та не є необхідним у демократичному суспільстві. | Чітке розмежування: переслідування за віру заборонено, але військовий обов'язок (ст. 336 КК) є легітимним обмеженням. |
Зміна правил гри: на що звернути увагу адвокатам
Що тепер неможливо: Стороні обвинувачення неможливо виправдовувати кримінальне переслідування, обшуки та арешти виключно фактом проведення спільних молитов чи читання релігійної літератури.
Що можливо: Стороні захисту можливо ефективно застосовувати принцип «плодів отруєного дерева» до заходів забезпечення кримінального провадження. Довівши порушення статті 9 Конвенції, адвокат отримує пряму підставу для визнання незаконними обшуків та затримань, оскільки вони є прямим наслідком неправомірного переслідування. Водночас, державі залишається можливим законно обмежувати права вірян у питаннях військового обов'язку.
Чеклист для адвоката (алгоритм застосування в клопотанні)
- Крок 1. Ідентифікація характеру втручання: Доведіть у клопотанні, що дії правоохоронних органів спрямовані виключно на покарання за мирне сповідання віри (спільні богослужіння, читання літератури), а не на захист національної безпеки чи виконання військового обов'язку.
- Крок 2. Застосування тесту на «необхідність у демократичному суспільстві»: Пошліться на справу «Суворов та інші проти Росії» (заява № 29779/18, § 14) для обґрунтування того, що втручання у права вашого клієнта не має легітимної мети та «нагальної суспільної потреби» (порушення ст. 9 Конвенції).
- Крок 3. Делегітимізація похідних доказів: Використайте логіку ЄСПЛ щодо ст. 5 та 8 Конвенції для визнання незаконними результатів обшуків та затримань. Аргументуйте: якщо первинне переслідування за віру є незаконним, то всі супутні заходи примусу автоматично втрачають правову основу (доктрина «плодів отруєного дерева»).
- Крок 4. Розмежування з практикою воєнного стану: Превентивно відмежуйте обставини вашої справи від справ щодо ухилення від мобілізації (як у справах № 573/838/24, № 400/9156/25), наголосивши суду, що ваш клієнт переслідується саме за релігійну діяльність, а не за невиконання конституційного обов'язку.
Цей підхід дозволить уникнути фатальної помилки — сліпого копіювання прецеденту ЄСПЛ у справах про мобілізацію, де національні суди мають діаметрально протилежний підхід до оцінки «легітимної мети», та сфокусувати захист на справах, де дійсно має місце неправомірне втручання держави у свободу совісті.