Затримання учасниці за одиночний пікет без попереднього узгодження автоматично перетворює суддю на прокурора, що гарантовано обходиться державі у констатацію порушення одразу трьох статей Конвенції. Рішення у справі «Веллер проти Росії» остаточно закріплює стандарт, за яким адміністративне затримання учасника одиночного пікету без нагальної потреби є не лише непропорційним втручанням у свободу вираження поглядів, але й тягне за собою порушення права на справедливий суд через відсутність сторони обвинувачення.
Одиночний пікет заявниці vs межі втручання поліції
Аналізуючи цю категорію справ через призму рішень щодо мирних зібрань, ми бачимо послідовну лінію Європейського суду з прав людини щодо кваліфікації дій правоохоронців. Державні органи постійно наступають на ті ж самі граблі, намагаючись виправдати затримання формальними порушеннями порядку проведення акцій, хоча одиночний пікет за своєю природою взагалі не потребує попереднього узгодження. У постанові від 26.03.2026 у справі Veller v. Russia, § 8 Суд чітко розмежував позиції сторін. Позиція влади зводилася до необхідності припинення несанкціонованого заходу та доставлення особи до відділку для складання матеріалів. Натомість контраргумент захисту, який підтримав ЄСПЛ, полягав у тому, що адміністративне затримання учасників публічних заходів часто не має законної мети та є непропорційним.
З висоти досвіду можу констатувати, що національні суди сліпо підтримують поліцейські протоколи, перебираючи на себе невластиві їм функції обвинувачення, що неминуче руйнує саму суть безстороннього правосуддя. Це системний збій, який ми вже спостерігали раніше. Наприклад, у справі Navalnyy v. Russia, § 100 Суд визнав, що справжньою метою обмежень було придушення політичного плюралізму, а не захист громадського порядку (порушення ст. 18 Конвенції). Подібний стримуючий ефект на реалізацію громадянських прав через непропорційні санкції був зафіксований і в рішенні Frumkin v. Russia, § 95. Судді на місцях ігнорують той факт, що втручання держави має бути виправданим нагальною суспільною потребою.
«Одиночні пікети є формою індивідуального вираження поглядів, яка потребує особливого захисту, тому втручання у це право без нагальної потреби не є "необхідним у демократичному суспільстві"».
Проте заявники також часто недоопрацьовують доказову базу на національному рівні. Типова помилка захисту — сподіватися виключно на політичний контекст справи, замість того щоб скрупульозно фіксувати процесуальні порушення під час складання адміністративних матеріалів. Адвокат має крок за кроком руйнувати версію поліції: вимагати долучення відеозаписів, які підтверджують мирний характер акції, заявляти клопотання про допит свідків та фіксувати кожну відмову суду в протоколі засідання. Якщо суд відмовляється досліджувати докази, це формує ідеальне підґрунтя для скарги за ст. 6 Конвенції.
Відсутність прокурора vs стандарти безстороннього суду
Скажу прямо, саме відсутність прокурора у справах про адміністративні правопорушення стала тією ахіллесовою п'ятою, яка дозволяє ЄСПЛ масово констатувати порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у подібних провадженнях. У справі Веллер розгляд відбувався за правилами Кодексу про адміністративні правопорушення РФ, де сторона обвинувачення просто не передбачена. Суддя змушений самостійно оголошувати протокол, досліджувати рапорти поліцейських та фактично підтримувати обвинувальний акт.
Стратегія адвоката у такій ситуації має бути агресивно-процесуальною. Перший крок — заявити письмове клопотання про забезпечення участі прокурора у справі для підтримання державного обвинувачення. Другий крок — після очікуваної відмови суду, заявити відвід головуючому судді з підстав порушення принципу об'єктивності та безсторонності, оскільки суддя перебрав на себе функції сторони обвинувачення. Третій крок — у апеляційній скарзі окремим пунктом виділити порушення рівності сторін. Суддя не може бути одночасно і слідчим, і прокурором, і арбітром. Я переконаний, що ця справа стане черговим потужним прецедентом для скасування рішень національних судів у сотнях аналогічних проваджень, де правоохоронці застосовували затримання як інструмент залякування.
Використання правових інструментів для досягнення прихованих цілей є неприпустимим, що раніше було детально розкрито у рішенні Merabishvili v. Georgia, § 300. Коли влада використовує адміністративний арешт не для забезпечення безпеки, а для ізоляції особи, це виходить за межі легітимної мети. Зміна підходу полягає в тому, що тепер повністю неможливо легітимізувати адміністративний арешт за одиночний пікет виключно поліцейськими рапортами без участі прокурора в судовому засіданні. Будь-яке провадження, де суддя змушений самостійно подавати докази проти учасника мирної акції, автоматично визнається порушенням.
План дій та ключові індикатори практики
Для формування ефективної правової позиції захисту у справах про адміністративні затримання під час мирних зібрань, пропоную спиратися на наступний алгоритм, який випливає з аналізованої практики:
- Ключовий висновок: Рішення у справі «Веллер проти Росії» остаточно закріплює стандарт, за яким адміністративне затримання учасника одиночного пікету без нагальної потреби є не лише непропорційним втручанням у свободу вираження поглядів, але й тягне за собою порушення права на справедливий суд через відсутність сторони обвинувачення.
- Практичний блок: Аналізуючи цю категорію справ через призму рішень щодо Олексія Навального та подій на Болотній площі, ми бачимо послідовну лінію Європейського суду щодо кваліфікації дій правоохоронців під час мирних зібрань. Державні органи намагаються виправдати затримання формальними порушеннями, хоча одиночний пікет не потребує узгодження. Національні суди підтримують поліцейські протоколи, перебираючи функції обвинувачення. Заявники ж недоопрацьовують доказову базу, не фіксуючи процесуальні порушення. Відсутність прокурора дозволяє ЄСПЛ констатувати порушення ст. 6 Конвенції.
- Найсильніша цитата: Використана у тексті вище як базовий орієнтир для оцінки необхідності втручання.
- Статистика: Загалом у цій категорії зафіксовано 644 рішення за період з 2022 по 2026 роки (2022 — 228, 2023 — 145, 2024 — 125, 2025 — 112, 2026 — 34). Спостерігається стійкий низхідний тренд кількості справ, що свідчить про консолідацію усталеної практики ЄСПЛ: подібні порушення (свавільні затримання та відсутність прокурора) тепер розглядаються як типові та не потребують формування нових правових позицій.
- Рекомендований формат: Суцільний аналітичний виклад з двома основними розділами («Межі втручання у свободу зібрань» та «Відсутність прокурора vs стандарти безстороннього суду»), що зберігає спокійний тон та дає простір для аргументованої думки.
- Кут подачі: Зміна правил гри полягає в тому, що тепер неможливо легітимізувати адміністративний арешт за одиночний пікет виключно поліцейськими рапортами без участі прокурора. Суддя, який самостійно підтримує обвинувачення, порушує принцип безсторонності, що призводить до виплати справедливої сатисфакції.
Ця позиція формує новий підхід до оцінки ролі судді у справах про адміністративні правопорушення, де відсутність інституційного балансу між обвинуваченням та захистом більше не може виправдовуватися специфікою національного законодавства.