Скасування арешту за ст. 5 Конвенції: легальні дії не є обґрунтованою підозрою

Помилково вважається, що використання зашифрованих месенджерів або фінансові операції з певними банками автоматично створюють обґрунтовану підозру для тримання під вартою. Насправді ж рішення у справі Yaman and Others v. Türkiye прямо забороняє використовувати законні дії як єдину підставу для арешту без доведення конкретного злочинного наміру. Оцінюючи масив рішень у справах проти Туреччини (зокрема, об'єднану справу 58473/17 та інші), ми спостерігаємо суттєву зміну підходу у тлумаченні критеріїв обґрунтованої підозри, що змушує нас повністю переглянути стратегію доказування у категоріях справ про державну зраду та тероризм.

Трансформація обґрунтованої підозри: месенджер ByLock та індивідуалізація доказів

Правова природа статті 5 § 1 Конвенції вимагає, щоб будь-яке обмеження свободи базувалося на об’єктивних фактах, які здатні переконати стороннього спостерігача у можливості вчинення особою правопорушення, а не на припущеннях щодо її лояльності. У логіці закону, яку застосовує ЄСПЛ у справі Yaman and Others v. Türkiye, § 15, використання легальних інструментів — месенджерів, банківських послуг чи освітніх установ — не може автоматично трансформуватися у доказову базу обвинувачення без встановлення конкретного злочинного наміру. Національні суди часто ігнорують обов’язок індивідуалізованої оцінки доказів, обмежуючись загальними посиланнями на процесуальні норми, що неминуче призводить до визнання затримання свавільним та незаконним.

Формуючи позовну заяву про відшкодування шкоди за незаконне затримання, позивачу необхідно довести, що слідство спиралося виключно на загальний контекст. Яскравим прикладом є справа Baş v. Turkey, § 118, де суддю заарештували лише за наявність додатка ByLock на телефоні. Суд встановив, що на момент арешту не було достатніх підстав вважати вчинення кримінального правопорушення доведеним, оскільки сам факт завантаження програми не підтверджує причетність до терористичної організації. Аналогічний підхід застосовано у справі Ayşe Yüksel and Others v. Turkey, § 52, яка стосувалася розслідування щодо організації «Ергенекон», де Суд підтвердив, що абстрактні припущення чи зв'язки з іншими особами без конкретних доказів не виправдовують позбавлення волі.

Процесуальні наслідки для захисту: спростування колективної підозри у справах FETÖ/PDY

Основний ratio decidendi аналізованих рішень полягає у забороні «колективної підозри», де приналежність до певної соціальної чи професійної групи стає презумпцією винуватості, що прямо суперечить принципу верховенства права. Доктринально це означає, що захист тепер має право вимагати від слідства не просто констатації факту використання певного програмного забезпечення або участі у легальній асоціації, а чіткого доведення того, як саме цей інструмент слугував підготовці конкретного кримінального діяння. Такий підхід радикально змінює тягар доказування на стадії обрання запобіжного заходу, змушуючи сторону обвинувачення виходити за межі фонових обставин справи та зосереджуватися на персоналізованих доказах.

Наприклад, у справі Sabuncu and Others v. Turkey, § 112 ЄСПЛ констатував, що професійна журналістська діяльність керівників газети «Cumhuriyet» не формує обґрунтованої підозри у підтримці тероризму. Втручання у права заявників не було підкріплене об'єктивними фактами. У справі Selahattin Demirtaş v. Turkey (No. 2), § 170 Суд визнав політичну діяльність лідера партії HDP недостатньою підставою для арешту, встановивши порушення ст. 18 у поєднанні зі ст. 5 Конвенції через приховану мету придушення політичного плюралізму. З аналітичного боку, ці прецеденти дають адвокатам чіткий інструментарій для визнання ухвал слідчих суддів незаконними, якщо в них відсутня деталізація індивідуальних дій підозрюваного.

Стратегія позивача: відшкодування за незаконний арешт та ст. 5 Конвенції

Для ефективного застосування нової практики у національних судах під час оскарження запобіжних заходів або стягнення компенсацій, юристам необхідно орієнтуватися на чіткі критерії оцінки доказів.

1. Головна правова позиція: ЄСПЛ заборонив державам використовувати факт здійснення особою законних прав (користування зв’язком, банками, участь у протестах) як самостійну підставу для арешту, встановивши пріоритет індивідуалізованих доказів над загальним політичним контекстом.
2. Практичні кроки для адвоката: Недопустимість тримання під вартою осіб, чия підозра ґрунтується виключно на непрямих зв’язках або користуванні певними сервісами, дає право на негайне звільнення. У перспективі це відкриває шлях до позовів про суттєву грошову компенсацію за кожен день незаконного ув'язнення (від 5 000 євро і вище, залежно від тривалості).

У постанові від 17.03.2026 у справі Yaman and Others v. Türkiye, § 16 Суд сформулював цей стандарт так:

«Суд вважає, що просте використання звичайного засобу зв’язку або здійснення законних дій, таких як банківські операції чи навчання дітей, не можуть самі по собі становити "обґрунтовану підозру" у вчиненні кримінального правопорушення без наявності інших об’єктивних доказів злочинного наміру».

Аналізуючи масив об'єднаних заяв у цій справі, ми спостерігаємо системний характер порушень. Загальний тренд показує стрімке зростання кількості рішень (пік у 2022 році — 227 рішень). Динаміка останніх років фіксує понад 500 рішень за три роки, що свідчить про наявність структурної проблеми у правозастосуванні. Майже 100% справ цієї категорії закінчуються констатацією порушення ст. 5 § 1 Конвенції, що робить посилання на цю практику безальтернативним аргументом для сторони захисту.

Підсумовуючи викладене, підготовка позовів про стягнення шкоди за незаконне затримання вимагає від старших юристів детального аудиту матеріалів кримінальних проваджень на предмет відсутності індивідуалізованих доказів. Відповідальність за формування доказової бази щодо порушення ст. 5 Конвенції покладається на керівників практик, які повинні забезпечити розрахунок компенсацій з урахуванням встановлених ЄСПЛ сум за кожен епізод незаконного позбавлення волі.