Об'єднавчим лейтмотивом трьох аналізованих рішень Верховного Суду є проблематика спростування сталих правових презумпцій та підвищені стандарти доказування у майнових спорах. Незалежно від юрисдикції — чи то стягнення збитків з держави за блокування майна, чи перерахунок військового забезпечення, чи поділ майна подружжя — суд касаційної інстанції формує єдиний тренд: для подолання презумпції (правомірності дій влади, правильності нарахувань або спільності майна) адвокат має надати бездоганний, хронологічно та логічно пов'язаний ланцюжок документальних доказів.
Справа № 910/14605/24: Межі доказування у спорах про стягнення збитків з держави
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ:
Верховний Суд встановив, що при вирішенні спорів про стягнення збитків, завданих діями державних органів, суди зобов'язані досліджувати правомірність утримання не лише арештованого майна (вантажу), але й майна третіх осіб (транспортних засобів), у якому цей вантаж зберігається. Нез'ясування статусу такого майна (зокрема, чи є воно речовим доказом) та недослідження реальності понесених збитків є підставою для скасування рішень та направлення справи на новий розгляд.
ОБСТАВИНИ:
ТОВ «Арматор» звернулося до господарського суду з позовом проти Державної митної служби України, Бюро економічної безпеки (БЕБ), Офісу Генерального прокурора (ОГП), АРМА та Державної казначейської служби про стягнення 2 388 711,76 грн матеріальної шкоди.
Позивач зазначав, що його орендовані напівпричепи були фактично заблоковані державними органами для зберігання арештованого у кримінальному провадженні вантажу (олії). При цьому ключовим фактом було те, що самі транспортні засоби не перебували під арештом. Через фактичне утримання техніки позивач був позбавлений можливості використовувати її у своїй господарській діяльності, проте продовжував нести тягар витрат на орендні платежі перед власниками напівпричепів.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Їхня логіка базувалася на тому, що арешт вантажу (олії) був здійснений у межах кримінального процесу правомірно, а отже, позивач не довів наявності неправомірних дій відповідачів як обов'язкового елемента складу цивільного правопорушення.
АРГУМЕНТАЦІЯ СУДУ:
Верховний Суд визнав висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права щодо меж доказування. Суд касаційної інстанції вказав, що нижчі суди припустилися фундаментальної помилки, зосередившись виключно на факті накладення арешту на вантаж, але залишили поза увагою ключові обставини справи щодо іншого майна.
«Суди попередніх інстанцій не дослідили питання правомірності утримання саме транспортних засобів (напівпричепів) позивача, які використовувалися державними органами як своєрідне "сховище" для арештованого майна, та не встановили їхнього процесуального статусу у кримінальному провадженні.»
Верховний Суд виокремив такі недоліки розгляду справи:
- Не встановлено юридичний факт: чи мали ці транспортні засоби процесуальний статус речових доказів у кримінальному провадженні.
- Суди не дослідили належним чином обставини щодо реальності заявлених збитків (чи дійсно здійснювалася сплата орендних платежів за заблоковану техніку в заявленому розмірі).
- Відбулося змішування правових статусів арештованого майна та майна, яке фактично утримується державою без належних правових підстав.
Оскільки суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини або переоцінювати докази, рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд для повного та всебічного дослідження цих фактів.
ВІДСТУП ВІД ПОПЕРЕДНЬОЇ ПОЗИЦІЇ:
Відступу немає. Практика розвивається у руслі посилення відповідальності держави за втручання у майнові права третіх осіб.
ЗАСТОСУВАННЯ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ АДВОКАТА:
Ця позиція є критичною для справ про відшкодування шкоди, завданої правоохоронними та державними органами внаслідок фактичного блокування або утримання майна (транспорту, тари, складських приміщень), яке належить третім особам і не перебуває під арештом, але використовується державою для зберігання арештованих речових доказів.
Позиція змінює підхід судів, зобов'язуючи їх чітко розмежовувати правомірність арешту вантажу та правомірність обмеження права користування майном, у якому цей вантаж знаходиться.
Для адвоката, який готує позов у подібній категорії справ, важливо структурувати доказову базу за таким принципом:
| Об'єкт дослідження | Статус об'єкта | Предмет доказування у позові |
|---|---|---|
| Вантаж (олія) | Арештоване майно (речовий доказ) | Не є предметом спору, його арешт може бути правомірним |
| Транспорт/Тара | Майно третьої особи (без арешту) | Відсутність ухвали слідчого судді про арешт, фактичне позбавлення права володіння та користування |
| Збитки | Реальні витрати / Упущена вигода | Платіжні доручення про сплату оренди за простій, договори, акти звірки |
ПІДТВЕРДЖЕННЯ/СУПЕРЕЧНОСТІ:
Надані для аналізу «подібні» справи (№ 712/14701/25, № 703/6934/25, № 344/2307/25) не підтверджують і не суперечать правовій позиції головної справи № 910/14605/24, оскільки стосуються абсолютно іншої категорії правовідносин. Головна справа стосується відповідальності держави за шкоду у кримінальному провадженні. Натомість усі три наведені справи стосуються деліктної відповідальності фізичних осіб за шкоду, завдану внаслідок ДТП (стягнення різниці між фактичним розміром збитків та страховим відшкодуванням на підставі ст. 1194, 1166, 1187, 1188 ЦК України). Спільним є лише загальний предмет — стягнення матеріальної шкоди, проте правова природа спорів та застосовне законодавство кардинально відрізняються.
Справа № 420/40171/24: Пріоритет закону над підзаконним актом у військових спорах
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ:
Для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців з 29.01.2020 року має застосовуватися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не фіксований показник станом на 01.01.2018. Обмеження розрахункової величини 2018 роком у підзаконному акті суперечить законам про Державний бюджет на відповідні роки, які мають вищу юридичну силу.
ОБСТАВИНИ:
Військовослужбовець (ОСОБА_1) звернувся до окружного адміністративного суду з позовом проти військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 щодо перерахунку його грошового забезпечення за період з 2020 по 2023 рік.
Причиною спору стало те, що відповідачі (фінансові служби військових частин) при нарахуванні посадових окладів та окладів за військовим званням застосовували прожитковий мінімум станом на 01.01.2018 року, який становив 1762 грн. При цьому вони ігнорували щорічне зростання цього соціального показника, передбачене законами про Державний бюджет. Позивач просив визнати такі дії протиправними та зобов'язати військові частини здійснити перерахунок з урахуванням актуального прожиткового мінімуму на 1 січня кожного відповідного року (який у 2023 році становив вже 2684 грн). Суди першої та апеляційної інстанцій вимоги позивача задовольнили у повному обсязі.
АРГУМЕНТАЦІЯ СУДУ:
Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, спираючись на усталену практику та застосувавши класичний принцип вирішення колізій у праві — пріоритет акта вищої юридичної сили. Логіка суду побудована на таких тезах:
- Після скасування пункту 6 Постанови КМУ №103 (судовим рішенням у справі №826/6453/18, яке набрало чинності 29.01.2020), відновилася дія первинної редакції пункту 4 Постанови КМУ №704.
- Відновлена норма п. 4 Постанови №704 прямо передбачає розрахунок окладів на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня поточного календарного року.
- Аргументи відповідачів щодо чинності редакції Постанови №704 із посиланням на заморожений 2018 рік є безпідставними. Таке обмеження прямо суперечить законам України про Державний бюджет на відповідні роки (зокрема, ст. 7 Законів про Держбюджет на 2022 та 2023 роки), які мають статус Закону і вищу юридичну силу порівняно з постановою Уряду.
«Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує достатнє матеріальне забезпечення військовослужбовців. Відсутність чи дефіцит бюджетних асигнувань не може бути підставою для відмови у виплаті належного грошового забезпечення, гарантованого законом.»
ВІДСТУП ВІД ПОПЕРЕДНЬОЇ ПОЗИЦІЇ:
Відступу немає. Суд спирається на усталену практику Верховного Суду у цій категорії адміністративних справ, підтверджуючи стабільність правозастосування.
АЛГОРИТМ ДІЙ ДЛЯ АДВОКАТА:
Для успішного супроводу аналогічних справ адвокату рекомендовано дотримуватися такого алгоритму:
- Збір доказів: Отримати шляхом адвокатського запиту від військової частини довідки про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за спірний період (починаючи з 29.01.2020) із чітким зазначенням розрахункової величини (прожиткового мінімуму), яка фактично застосовувалася фінансовим органом.
- Досудове врегулювання: Подати рапорт (для діючих військовослужбовців) або заяву (для звільнених) до фінансової служби військової частини з вимогою здійснити добровільний перерахунок грошового забезпечення, застосувавши прожитковий мінімум станом на 1 січня відповідного календарного року.
- Підготовка позову: У разі отримання письмової відмови (або ігнорування звернення понад встановлений строк) підготувати позов до окружного адміністративного суду про визнання дій/бездіяльності військової частини протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату недоотриманих сум.
- Формування правової позиції в позові: Обґрунтувати позов посиланням на відновлення дії п. 4 Постанови КМУ №704 (через скасування п. 6 Постанови №103 у справі №826/6453/18), ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців...» та безумовну пріоритетність норм Законів про Державний бюджет над постановами Кабінету Міністрів України.
ПІДТВЕРДЖЕННЯ/СУПЕРЕЧНОСТІ:
* Підтверджують позицію: справа № 560/12917/25, справа № 420/13627/25, справа № 420/49/25. Ці рішення демонструють масовий та уніфікований підхід адміністративних судів до захисту соціальних прав військовослужбовців.
* Суперечать позиції: у наданих матеріалах таких справ немає, що свідчить про відсутність правових хитань у Верховному Суді з цього питання.
Справа № 175/3141/24: Стандарт доказування для спростування презумпції спільного майна
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ:
Презумпція спільної сумісної власності майна подружжя не є абсолютною і може бути спростована, якщо буде доведено придбання майна за особисті кошти одного з подружжя. Належними та достатніми доказами такого спростування є, зокрема, нотаріальні договори дарування грошей у поєднанні з близькими датами укладення угод купівлі-продажу спірного майна.
ОБСТАВИНИ:
Позивачка (ОСОБА_1) звернулася з цивільним позовом до свого колишнього чоловіка (ОСОБА_2) про поділ майна, набутого під час шлюбу. Загальна вартість спірного майна становила понад 7,6 млн грн.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов, застосувавши загальне правило ст. 60 Сімейного кодексу України, і визнав більшість майна спільною сумісною власністю подружжя, поділивши його в рівних частках. Однак апеляційний суд скасував це рішення в частині поділу двох найцінніших об'єктів — квартир. Апеляція визнала їх особистою приватною власністю відповідача, оскільки він надав докази їх придбання за особисті, подаровані йому кошти. Позивачка подала касаційну скаргу. Верховний Суд відхилив її та залишив рішення апеляційного суду без змін.
АРГУМЕНТАЦІЯ СУДУ:
Верховний Суд застосував логіку, згідно з якою майно, набуте в шлюбі, вважається спільним, доки не доведено інше. Це і є суть презумпції спільності майна подружжя. Проте суд визнав, що відповідач успішно спростував цю презумпцію, довівши факт використання виключно особистих коштів відповідно до ст. 57 СК України.
Ключовими доводами, які переконали суд, стали:
- Надані відповідачем нотаріально посвідчені договори дарування йому грошових коштів (укладені ще у 2006 році).
- Близькі дати укладення цих договорів дарування та договорів купівлі-продажу спірних квартир (хронологічний зв'язок).
«Встановлення обставин справи та оцінка доказів, зокрема щодо джерел походження коштів на придбання спірного майна, належать виключно до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій. Касаційний суд діє в межах повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, і не має права переоцінювати докази.»
Оскільки суди попередніх інстанцій діяли в межах закону та врахували усталену практику ВС щодо оцінки доказів походження коштів, касаційний суд не знайшов підстав для втручання.
ВІДСТУП ВІД ПОПЕРЕДНЬОЇ ПОЗИЦІЇ:
Відступу немає. Суд прямо зазначив, що рішення ухвалене з урахуванням усталеної практики Верховного Суду щодо спростування презумпції спільної власності.
ПОРІВНЯННЯ ТА ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ:
Практика залишається незмінною та стабільною. Як і раніше, діє презумпція: все придбане у шлюбі є спільним. Однак тепер суди чітко деталізують стандарт доказування для її спростування.
| Презумпція (ст. 60 СК України) | Спростування (ст. 57 СК України) |
|---|---|
| Майно набуте в період зареєстрованого шлюбу | Наявність нотаріального договору дарування коштів / продажу дошлюбного майна |
| Вважається спільним за замовчуванням | Доведено безперервний ланцюжок транзакцій (гроші знято з рахунку і того ж дня/тижня сплачено за квартиру) |
| Тягар доказування лежить на тому, хто заперечує спільність | Докази мають бути письмовими та фінансовими (показання свідків зазвичай недостатні) |
Якщо сторона надає беззаперечні документальні докази походження особистих коштів та доводить часовий зв'язок (ланцюжок угод, близькість дат отримання грошей і купівлі майна), таке майно визнається особистою приватною власністю.
ПІДТВЕРДЖЕННЯ/СУПЕРЕЧНОСТІ:
* Підтверджують позицію:
* Справа № 658/584/15-ц: підтверджує можливість спростування презумпції через доведення факту купівлі за особисті кошти від продажу дошлюбного майна у короткий проміжок часу.
* Справа № 522/15159/21: підтверджує спростування презумпції через доведення ланцюжка угод (кошти від реалізації особистої нерухомості одразу пішли на купівлю спірних квартир).
* Справа № 464/3391/20: підтверджує принцип визначення особистої власності навіть у частках, якщо майно придбане за змішані кошти (зокрема, від продажу подарованого майна та частково за спільні заощадження).
* Суперечать позиції: Суперечливих справ у наданих матеріалах немає. Усі наведені справи формують єдиний, монолітний підхід до спростування презумпції спільності майна.
Висновки та рекомендації для адвокатів
Аналіз наведених судових рішень дозволяє виділити кілька ключових трендів, які адвокати, юрисконсульти та судді повинні враховувати у своїй щоденній практиці під час підготовки процесуальних документів:
- Деталізація об'єктів доказування (Тренд зі справи № 910/14605/24): У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, недостатньо просто констатувати факт наявності кримінального провадження чи арешту. Адвокат має розкласти ситуацію на атоми: відокремити правомірний арешт вантажу від неправомірного фактичного утримання транспорту. Суди вимагають доведення статусу кожної одиниці майна окремо.
- Ієрархія норм права як практичний інструмент (Тренд зі справи № 420/40171/24): У спорах із суб'єктами владних повноважень (особливо у військовій та соціальній сферах) суди беззастережно стають на бік позивача, якщо підзаконний акт (постанова КМУ) вступає в колізію із Законом (про Держбюджет). Адвокатам слід завжди перевіряти нормативну базу відповідачів на предмет відповідності актам вищої юридичної сили.
- Жорсткий документальний стандарт у сімейних спорах (Тренд зі справи № 175/3141/24): Спростувати презумпцію спільності майна подружжя лише на словах чи показаннях свідків неможливо. Верховний Суд вимагає "фінансового сліду": нотаріальних договорів, банківських виписок, які хронологічно збігаються з датою придбання спірного майна.
Динаміка судової практики:
Статистика розгляду подібних категорій справ Верховним Судом демонструє цікаву тенденцію щодо відсотка задоволених касаційних скарг (де рішення скасовуються або змінюються через неправильне застосування стандартів доказування):
- 2022 рік: 1503 рішень ВС, 27% задоволено
- 2023 рік: 6510 рішень ВС, 42% задоволено
- 2024 рік: 12431 рішень ВС, 46% задоволено
- 2025 рік: 10677 рішень ВС, 52% задоволено
- 2026 рік: 3357 рішень ВС, 52% задоволено
Зростання відсотка задоволених скарг з 27% у 2022 році до стабільних 52% у 2025-2026 роках свідчить про те, що Верховний Суд став значно суворіше підходити до перевірки того, як суди першої та апеляційної інстанцій оцінюють докази. Для адвоката це означає одне: якісно підготовлена доказова база, що руйнує стандартні презумпції вже в суді першої інстанції, є єдиним надійним фундаментом для перемоги у майновому спорі.