Воєнний стан у судах: угоди, корпоративні спори та стягнення боргів

Судова практика періоду воєнного стану демонструє прагматичний підхід до вирішення спорів, де інтереси оборони держави та стабільність економіки виходять на перший план, але не ціною порушення фундаментальних процесуальних норм.

Цей аналітичний огляд об'єднує три показові правові позиції, які на перший погляд належать до абсолютно різних галузей права — кримінального, корпоративного та господарського зобов'язального. Проте їх об'єднує спільний знаменник: вони формують чіткі "червоні лінії" для практикуючих адвокатів щодо того, які процесуальні інструменти працюють ефективно, а які аргументи (зокрема, спекуляції на темі війни) гарантовано призведуть до поразки у суді. Ми детально проаналізуємо механізм легального пом'якшення покарання через фінансування ЗСУ, межі застосування заходів забезпечення позову в стратегічних державних підприємствах та марність посилань на воєнний стан як на форс-мажор при сплаті боргів.

Блок 1. Кримінальний процес: монетизація каяття та угоди з наслідком для ЗСУ

Справа № 761/4041/26 є хрестоматійним прикладом того, як інститут угод про визнання винуватості адаптувався до реалій воєнного часу, ставши ефективним інструментом як для сторони захисту, так і для держави.

Обставини справи та позиція суду

ОСОБА_3 обвинувачувався за ч. 3 ст. 307 КК України. Це особливо тяжкий злочин — зберігання за місцем проживання широкого спектра наркотичних та психотропних речовин в особливо великих розмірах з метою їх подальшого збуту. Санкція статті передбачає безальтернативне позбавлення волі на тривалий строк з обов'язковою конфіскацією майна.

Проте, суд затвердив угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим. За умовами цієї угоди суд застосував ст. 69 КК України (призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом) та призначив безпрецедентно м'яке покарання: 4 роки 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

Суд керувався нормами КПК України щодо угод про визнання винуватості, встановивши, що угода укладена добровільно, відповідає вимогам закону та не порушує інтересів суспільства.

Ключовими аргументами для такого рішення стали:

• Беззастережне визнання вини обвинуваченим.
• Активне сприяння розкриттю злочинів інших осіб у трьох окремих кримінальних провадженнях.
• Суттєва матеріальна допомога Збройним Силам України у вигляді благодійного внеску в розмірі 2 215 890 грн.

Аналіз для адвоката: як це працює на практиці

Рішення яскраво відображає практику періоду воєнного стану, коли суди та прокуратура використовують інститут угод про визнання винуватості для легального залучення значних приватних коштів обвинувачених на пряму фінансову підтримку армії.

Для адвоката, який готує клопотання про затвердження угоди, ця справа є готовим алгоритмом дій. Щоб застосувати статтю 69 КК України, необхідно акумулювати кілька вагомих пом'якшуючих обставин. Самого лише визнання вини недостатньо для уникнення конфіскації майна у справах за ст. 307 КК України.

Алгоритм дій захисту:

1. Ініціювати переговори з прокурором щодо укладення угоди про визнання винуватості.
2. Забезпечити реальне викриття клієнтом інших фігурантів (сприяння у розслідуванні інших проваджень).
3. Організувати та документально підтвердити добровільний благодійний внесок на потреби ЗСУ (сума має бути значною та співмірною з тяжкістю злочину).
4. Обґрунтувати суду, що такий комплекс дій істотно знижує суспільну небезпечність особи.

Варто зазначити, що ця практика є сталою. Справи № 761/5419/26, № 761/38560/25 та № 761/14879/25 підтверджують загальну тенденцію судів (із застосуванням ч. 3 ст. 349 КПК України) щодо максимального врахування беззаперечного визнання вини та щирого каяття. Проте, адвокатам слід враховувати суттєву різницю: згадані додаткові справи стосувалися ст. 309 КК України (зберігання без мети збуту), що є значно менш тяжким злочином. Успіх у справі № 761/4041/26 за ст. 307 КК України робить цю правову позицію особливо цінною для захисту у складних кейсах.

Блок 2. Корпоративні спори: межі забезпечення позову та захист інтересів держави

Справа № 910/16129/25 демонструє жорстку позицію Верховного Суду щодо спроб заблокувати роботу стратегічних підприємств через маніпуляції з інститутом забезпечення позову.

Обставини справи та позиція суду

ОСОБА_1 (колишній член наглядової ради) вирішив оскаржити накази Міністерства енергетики України про припинення його повноважень в АТ «Українські розподільні мережі». Ще до подання самого позову він звернувся із заявою про забезпечення позову, вимагаючи заборонити товариству укладати договори з новими членами наглядової ради, реєструвати зміни до її складу та проводити засідання.

Господарський суд м. Києва частково задовольнив ці вимоги. Однак апеляція, а згодом і Верховний Суд, повністю скасували це рішення, відмовивши у забезпеченні позову.

Заходи забезпечення позову у корпоративних спорах мають бути співмірними, не можуть поширюватися на осіб, які не є учасниками спору, та не повинні блокувати реалізацію корпоративних прав держави як акціонера.

Верховний Суд сформував чіткий чек-лист підстав для відмови:

• Недоведеність ризиків: відсутність доказів того, що без цих заходів виконання майбутнього рішення суду стане неможливим.
• Неспівмірність заходів: порушення ст. 136, 137 ГПК України, оскільки обмеження стосувалися всіх членів наглядової ради, а не лише позивача.
• Блокування прав держави: заборони фактично паралізували корпоративні права держави як акціонера у стратегічному енергетичному підприємстві.
• Підміна рішення по суті: заходи втручалися в поточну господарську діяльність і давали позивачу те, чого він прагнув би досягти самим позовом.

Аналіз для адвоката: як не програти на стадії забезпечення

Ця позиція є критично важливою для юрисконсультів державних компаній та адвокатів, що спеціалізуються на корпоративному праві. Вона захищає безперебійну роботу підприємств від так званого "корпоративного шантажу", коли звільнені посадовці намагаються паралізувати роботу органу управління.

Якщо ви готуєте заяву про забезпечення позову, уникайте наступних помилок:

1. Не просіть заборон, які стосуються третіх осіб (у цьому випадку — інших членів наглядової ради).
2. Не формулюйте вимоги так, щоб вони зупиняли поточну господарську діяльність компанії (заборона проводити будь-які засідання).
3. Не дублюйте позовні вимоги у заяві про забезпечення.

Ризики ігнорування цієї практики очевидні: суд відмовить у застосуванні заходів через співмірність заходів, а всі судові витрати будуть покладені на вашого клієнта.

Правова позиція підкріплюється сталою практикою. Зокрема, справа № 910/2125/21 підтверджує неприпустимість заходів, що фактично вирішують спір по суті (застосування ст. 136, 137 ГПК України). А справа № 916/3668/25 закріплює правило, що загальна заборона будь-яких реєстраційних дій є надмірною, оскільки блокує діяльність компанії. Справа № 826/8425/15 (адміністративна юрисдикція) також доповнює логіку відмов у випадках недоведеності порушеного права.

Блок 3. Господарські спори: 3% річних та інфляційні втрати не бояться воєнного стану

Справа № 910/14232/25 розбиває популярний серед боржників міф про те, що війна та важкий фінансовий стан є підставою для звільнення від відповідальності за прострочення грошових зобов'язань.

Обставини справи та позиція суду

Спір виник навколо стягнення заборгованості за державним контрактом на поставку товарів оборонного призначення. Після розірвання контракту відповідач визнав борг у розмірі 12 656 734,96 грн, але не поспішав його віддавати. Позивач нарахував 3% річних (48 893,14 грн) та інфляційні втрати (113 610,61 грн).

Відповідач в апеляції просив скасувати ці нарахування. Його аргументи базувалися на класичній для воєнного часу риториці: складні умови воєнного стану, принципи розумності та справедливості, відсутність таких умов в угоді про розірвання контракту, а також твердження про "подвійну відповідальність".

Апеляційний суд залишив рішення першої інстанції без змін, повністю задовольнивши вимоги кредитора.

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання є обов'язковим за законом (ст. 625 ЦК України), де 3% є мінімальним розміром, що не підлягає зменшенню, а інфляційні втрати є компенсацією за знецінення грошей, а не штрафною санкцією.

Суд розбив аргументи боржника за такими напрямками:

• Щодо принципів справедливості: 3% річних — це законодавчо встановлений мінімум відповідальності, який суд не має права зменшувати на власний розсуд.
• Щодо подвійної відповідальності: Інфляційні втрати — це не штраф (як пеня чи неустойка), це механізм збереження купівельної спроможності грошей кредитора. Тому стягнення і відсотків, і інфляційних не є подвійним покаранням.
• Щодо воєнного стану: Сторони є суб'єктами господарювання. Укладаючи договір, вони беруть на себе комерційні ризики. Сам по собі факт війни не анулює грошове зобов'язання.
• Щодо відсутності в угоді: Стаття 625 ЦК України діє в силу закону, незалежно від того, чи прописали сторони ці санкції в договорі або додатковій угоді.

Аналіз для адвоката: як формувати правову позицію

Ця позиція підтверджує, що сам по собі факт дії воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для звільнення бізнесу від відповідальності.

Для адвоката кредитора це зелене світло для максимального нарахування сум за ст. 625 ЦК України. Для адвоката боржника — це сигнал про те, що стратегія захисту, побудована виключно на скаргах на важкі часи та проханнях про "справедливе зменшення", є провальною. Якщо проігнорувати цю позицію при підготовці відзиву чи апеляційної скарги, боржник гарантовано програє і понесе додаткові витрати на судовий збір.

Правомірність такого жорсткого підходу повністю підтверджується релевантною практикою: справи № 910/10006/25 та № 910/12801/25 (де суди стягували інфляційні та навіть 20% річних, передбачених договором), а також справа № 910/1826/25 (стягнення інфляційних та 30% річних). Всі ці справи були вирішені на користь кредиторів, що свідчить про абсолютну безперспективність оскарження самої природи нарахувань за ст. 625 ЦК України.

Статистичний контекст: динаміка рішень Верховного Суду

Щоб краще розуміти загальні тенденції судової практики, варто поглянути на статистику задоволення касаційних скарг у подібних категоріях справ за останні роки:

• 2022 рік: 2727 рішень ВС, лише 17% задоволено.
• 2023 рік: 9201 рішень ВС, 51% задоволено.
• 2024 рік: 16165 рішень ВС, 58% задоволено.
• 2025 рік: 19402 рішень ВС, 62% задоволено.
• 2026 рік: 4376 рішень ВС, 61% задоволено.

Ці дані красномовно ілюструють еволюцію судової системи під час повномасштабної війни. У 2022 році, на тлі шоку від початку вторгнення та невизначеності правових механізмів, Верховний Суд задовольняв мінімум скарг (17%), фактично "заморозивши" втручання у рішення нижчих інстанцій до формування нових правових позицій.

Починаючи з 2023 року (51%) і до сьогодні (стабільні 61-62% у 2025-2026 роках), ми бачимо, що судова практика адаптувалася. Кількість справ зросла в рази, а високий відсоток задоволення свідчить про те, що Верховний Суд активно виправляє помилки судів нижчих інстанцій, які іноді занадто вільно трактують норми права під прикриттям "воєнного стану" (як це намагався зробити позивач у корпоративному спорі чи боржник у господарському). Для адвоката це означає одне: якісно підготовлена касаційна скарга, що спирається на букву закону, а не на емоції, має дуже високі шанси на успіх.

Висновки для практикуючого юриста

Проаналізовані рішення формують чіткий каркас для побудови судових стратегій у 2026 році:

1. У кримінальних справах (особливо щодо наркотиків): Угода з прокурором, підкріплена викриттям співучасників та потужним донатом на ЗСУ — це найбільш надійний шлях до застосування ст. 69 КК України та збереження майна клієнта від конфіскації. Суди готові йти назустріч, якщо бачать реальну користь для обороноздатності держави.
2. У корпоративних спорах: Епоха "диких" забезпечень позовів, якими блокувалася робота цілих міністерств чи держпідприємств, минула. Заходи забезпечення повинні бути хірургічно точними, співмірними та стосуватися виключно сторін спору. Спроба вирішити спір по суті через ухвалу про забезпечення призведе до скасування такої ухвали в апеляції.
3. У господарських спорах: Стаття 625 ЦК України працює безжально. Війна не списує борги, а інфляційні втрати та 3% річних не є штрафами, які можна зменшити "по справедливості". Боржникам дешевше домовлятися про реструктуризацію основного боргу, ніж роками судитися, накопичуючи інфляційні нарахування та витрати на правову допомогу.

Судова система України демонструє високий рівень стійкості та передбачуваності. Успіх у суді сьогодні залежить не від гучних заяв про форс-мажор, а від скрупульозного дотримання процесуальних норм та вміння адаптувати класичні правові інструменти до потреб воєнного часу.