Якщо страхова вирахувала знос деталей — то різницю платить винуватець ДТП

17 084 гривні різниці між вартістю ремонту та виплатою страхової стали предметом нового судового спору. Цю суму страхова компанія позивача стягнула з винуватця аварії у справі 367/11488/25.

Ілюзія повного страхового покриття

Водії часто думають, що поліс автоцивілки захищає їхній гаманець від будь-яких претензій. Мені спочатку здалося, що ліміт у 160 тисяч гривень у цій справі дійсно має покривати дрібні пошкодження. Відповідач теж так вважав і відмовився платити. Його аргумент був простим: страхова компанія має закрити всі питання в межах ліміту.

Проте позивач, який виплатив КАСКО потерпілому, застосував інший підхід. Страховик винуватця відшкодував шкоду виключно з урахуванням фізичного зносу деталей. Різницю компанія вимагала стягнути безпосередньо з водія. Ірпінський міський суд Київської області у рішенні від 15.06.2026 підтримав позивача. Суд вказав, що наявність поліса не звільняє від обов'язку доплатити різницю з власної кишені.

Чому суд обрав саме цю норму?

Тут виникає питання, чому ст. 1194 ЦК працює ефективніше за умови страхування, ніж загальні норми про делікти. Закон чітко розділяє зони відповідальності. Страхова платить вартість зношених деталей. Винуватець оплачує відновлення автомобіля до стану, що був до аварії.

Чесно кажучи, саме цей розрив стає неприємним сюрпризом для водіїв. У подібній справі 755/18983/24 Київський апеляційний суд стягнув з винуватця понад 19 тисяч гривень. Судді застосували ст. 1194 ЦК, поклавши обов'язок доплати на фізичну особу.

Ще показовішою є справа 760/23824/25, де суд стягнув понад 175 тисяч гривень матеріальної шкоди. Відповідач мав поліс із лімітом 250 тисяч гривень, але реальна вартість ремонту перевищила 425 тисяч. Судді послалися на ст. 1166 ЦК та ст. 1187 ЦК, зобов'язавши власника джерела підвищеної небезпеки покрити нестачу.

Загальна статистика категорії «страхування» налічує 5766 справ. Я перевіряла двічі, але цифри невблаганні: у 48% випадків (2774 справи) суди повністю задовольняють такі позови. Ще 20% (1177 справ) отримують часткове задоволення. Відмов лише 30%, що підтверджує сталу практику на користь страховиків.

Практичні кроки для юриста позивача

Європейські стандарти відшкодування шкоди орієнтовані на повну реституцію потерпілого переважно за рахунок страхових компаній. У вітчизняних реаліях цей тягар перекладається з корпорацій на громадян через механізм зносу. Це здається нелогічним для гаманця винуватця, який сумлінно купив поліс. Проте закон жорстко захищає право власності потерпілого на відновлення майна.

Як діяти юристу, щоб успішно стягнути кошти в порядку суброгації за ст. 993 ЦК? План дій виглядає так:

1. Підтвердити вину відповідача (постанова суду або європротокол).
2. Зафіксувати виплату за КАСКО (платіжне доручення).
3. Отримати розрахунок від страхової винуватця (де вказано суму зносу).
4. Обґрунтувати різницю: фактичні витрати на СТО мінус виплата за ОСЦПВ.
5. Подати позов саме до фізичної особи — винуватця, а не до його страхової.

Головна помилка відповідачів — ігнорування розміру зносу на етапі експертизи. Наприклад, у справі 192/1751/25 відповідач не надав власних розрахунків. Через це суд першої інстанції, а згодом і апеляція за правилами ст. 376 ЦПК, стягнули з нього понад 200 тисяч гривень різниці.

«Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».