Більшість імпортерів переконані, що вимога інспектора надати експортну декларацію країни відправлення є вироком для ціни контракту, проте суд визнав такий запит незаконним за відсутності реальних розбіжностей у платіжках. Цей підхід прямо закріплено у ст. 53 МК, яка визначає вичерпний перелік первинних документів для підтвердження вартості товару.
Чому резервний метод став інструментом тиску
Загальний обсяг подібних спорів сягає близько 236 тисяч справ. З них у 72% випадків (майже 172 тис.) суди стають на бік бізнесу. Дивишся на ці масиви рішень і бачиш звичайний конвеєр: контролери відкидають прямий контракт заради власних баз даних. Серія спорів ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АМТ» проти Тернопільської митниці показує 100% задоволення позовів через системне ігнорування інспекторами первинних документів.
У справі №280/5614/26 імпортер завіз мотоцикли та запчастини на майже 39 тис. доларів США за умовами FOB. Митниця виставила вимогу надати експортну декларацію Китаю, прайс-листи та висновок експертизи. Коли декларант цього не зробив, вартість скоригували за резервним методом (ст. 64 МК). Суд скасував це рішення і стягнув 2662 грн судового збору. Суддя пояснив: за умовами FOB експортне оформлення робить продавець-нерезидент, тому український покупець не зобов'язаний мати цю декларацію. Відповідач не обґрунтував наявність сумнівів у поданих документах.
Де розсипається логіка митників
На третьому році практики починаєш впізнавати почерк інспекторів ще до читання мотивувальної частини. Вони шукають будь-яку зачіпку, щоб відійти від основного методу визначення вартості за ціною договору (ст. 58 МК). Ту саму ст. 53 МК суд застосував до імпорту 32 тракторів у справі №280/3089/26. Там митниця вимагала докази витрат на зберігання, хоча перевізник надав лист про їх безкоштовність. Витрати на перевантаження вже сиділи у загальній вартості фрахту. Суд присудив стягнути з митниці 5476 грн судового збору.
Особливо дивує ситуація з умовами поставки FOB. За правилами Інкотермс, саме продавець несе витрати та відповідальність за митне очищення товару для експорту. Український імпортер фізично не бере участі в цьому процесі у Китаї. Вимагати від нього експортну декларацію — це вимагати документ, яким він не володіє.
У справі №280/3434/26 інспектори пішли далі і самостійно збільшили вартість 14 тракторів до 2,54 дол. США за кілограм, просто взявши цифру з іншої митної декларації. Суд визнав це протиправним, адже наявність у базі дорожчих оформлень не перекреслює реальну ціну контракту, підтверджену довідкою про транспортні витрати на суму понад 296 тис. грн.
Іноді підставою для коригування стають дрібні технічні нюанси. У справі №280/2048/26 митниця вчепилася за різницю у 60 доларів між інвойсом та копією експортної декларації при загальній вартості техніки понад 256 тис. доларів США. Суд вказав, що такі незначні розбіжності не свідчать про недостовірність ціни. А під час ввезення бурових інструментів у справі №280/1937/26 контролерам не сподобалася відсутність торгової марки в електронному інвойсі. Суд знову став на бік імпортера, підтвердивши, що комплексна ставка фрахту покриває всі витрати в порту Гданськ.
| Позиція митниці (до суду) | Висновки суду (після оскарження) |
|---|---|
| Експортна декларація країни відправлення є обов'язковою для підтвердження ціни | Документ не входить до обов'язкового переліку за ст. 53 МК, особливо за умовами FOB |
| Витрати на перевалку та зберігання треба підтверджувати окремими чеками | Комплексна ставка фрахту «all-in» охоплює ці витрати, що підтверджується договором |
| Наявність у базі митниці вищих цін на подібні товари є підставою для коригування | База даних не спростовує первинні документи декларанта, обов'язок доказування лежить на суб'єкті владних повноважень (ст. 77 КАС) |
Стратегія захисту без зайвих рухів
Замість паніки перед карткою відмови, захист варто будувати послідовно. Спершу подайте повний пакет первинних документів на етапі митного оформлення. ЗЕД-контракт, інвойс, банківські платіжки, пакувальний лист та транспортна накладна формують базу, яку важко пробити. Після отримання рішення про коригування оформіть випуск товару зі сплатою різниці або наданням фінансової гарантії. Це дозволить забрати вантаж і зупинити простій на терміналі.
Далі зберіть докази того, що витребувані митницею додаткові папери ніяк не впливали на базову ціну контракту. З цим багажем звертайтеся до окружного адміністративного суду з позовом про скасування рішення. Головне завдання у процесі — довести пріоритет першого методу оцінки (ст. 54 МК) та відсутність реальних розбіжностей у ваших документах.
Контролери часто вимагають розбити комплексну ставку фрахту на дрібні складові: скільки коштувало навантаження, скільки — розвантаження, а скільки — зберігання у транзитному порту. Проте суди послідовно вказують, що договір транспортного експедирування з єдиним тарифом є достатнім доказом витрат. Якщо перевізник офіційно підтверджує, що зберігання було безкоштовним, митниця не може просто припустити протилежне.
Як бачимо зі справи №280/1171/26 щодо імпорту оприскувачів на 30 тис. доларів США, якщо ставка фрахту включає всі послуги, суд скасує рішення митниці. Декларант довів, що транспортні витрати підтверджені договором експедирування за комплексною ставкою, яка включає всі супутні послуги. Після набрання судовим актом законної сили залишається подати заяву до казначейства для повернення коштів або розблокування гарантії.
Невже державний бюджет виграє від того, що митниця сплачує судовий збір за кожну таку поразку (ст. 139 КАС)? Залишається незрозумілим, хто саме компенсуватиме державі ці витрати, коли інспектори продовжують масово виносити завідомо програшні рішення про коригування вартості на підставі одних лише баз даних.