Зразок аналізу: як виглядає результат

Справа стосувалася відмови Пенсійного фонду у призначенні пенсії за віком через невідповідність прізвища позивача у документах, що підтверджують стаж роботи в колгоспах (1983-1998 роки). Пенсійний фонд виявив розбіжності між прізвищем у трудовій книжці та книгах обліку розрахунків по оплаті праці, що стало підставою для незарахування цих періодів до страхового стажу. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, визнавши дії ПФУ протиправними. Верховний Суд підтримав ці рішення, вказавши, що трудова книжка є основним документом про стаж, а помилки роботодавця при веденні бухгалтерської документації не можуть позбавляти громадянина права на пенсійне забезпечення. Суд підкреслив, що працівник не відповідає за правильність оформлення документів на підприємстві. Касаційну скаргу Пенсійного фонду залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Постанова є остаточною.

Справа стосується спору між пенсіонером та ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо відмови у перерахунку пенсії з урахуванням довідок про заробітну плату за 1991-1995 роки. Пенсійний орган відмовив у врахуванні довідок, виданих Архівним відділом Вінницької міської ради, посилаючись на відсутність актів перевірки первинних документів. Суд першої інстанції задовольнив позов, визнавши рішення ПФУ протиправним. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Суд зазначив, що згідно зі ст. 40 Закону № 1058-IV та п. 2.10 Порядку № 22-1, архівні довідки, що містять посилання на первинні документи, є належним доказом заробітної плати. Обов'язок перевірки достовірності таких документів покладено на орган ПФУ, а не на заявника. Пенсіонер не може нести відповідальність за відсутність первинних документів у разі ліквідації підприємства, якщо архівна установа підтвердила дані на підставі наявних фондів. Апеляційну скаргу ПФУ залишено без задоволення, оскільки відповідач не довів неправомірність поданих документів, а рішення суду першої інстанції визнано законним та обґрунтованим.

Справа стосується спору між пенсіонеркою та органами Пенсійного фонду щодо зарахування періоду роботи (1987-1992 рр.) до страхового стажу та перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати за період 1996-2000 рр. Пенсійний фонд відмовив у зарахуванні стажу через нечіткість записів у трудовій книжці та у перерахунку пенсії через відсутність первинних документів, що підтверджують довідку про доходи від ліквідованого ТОВ «Фалбі». Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав дії ПФУ протиправними. Суди зазначили, що трудова книжка містить усі необхідні реквізити, а відповідальність за її ведення несе роботодавець, а не працівник. Щодо довідки про заробітну плату, суд вказав, що вона містить посилання на особові рахунки, що є достатньою підставою для її врахування. Обов'язок перевірки достовірності документів покладено на органи Пенсійного фонду, а не на заявника. Апеляційну скаргу ГУ ПФУ в м. Києві залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції — без змін.

Позивач звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ у Вінницькій області після відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів підприємницької діяльності за 2010-2012 роки. Пенсійний фонд мотивував відмову відсутністю даних у системі персоніфікованого обліку. Суд встановив, що позивач надав довідки від податкового органу, які підтверджують фактичну сплату єдиного та фіксованого податків у спірні періоди. Суд наголосив, що платник податків виконав свій обов'язок, а відсутність даних у реєстрі є наслідком неналежної роботи державних органів. Суд визнав відмову ПФУ протиправною та зобов'язав орган повторно розглянути заяву позивача з урахуванням наданих доказів. Позов задоволено частково: визнано відмову протиправною, зобов'язано вчинити дії та стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн. Рішення ґрунтується на принципі верховенства права та обов'язку суб'єкта владних повноважень перевіряти обставини справи, а не формально посилатися на відсутність даних у базах.

Позивач звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення про відмову у перерахунку пенсії та зобов'язання врахувати довідку про заробітну плату за період 1991-1995 років. Суд першої інстанції позов задовольнив, зобов'язавши ПФУ здійснити перерахунок. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Суд встановив, що довідка №01/163 від 30.05.2014 видана на підставі особових рахунків, що відповідає вимогам законодавства. Посилання відповідача на неможливість перевірки документів через розташування підприємства на непідконтрольній території визнано безпідставним. Суд наголосив, що формальні перешкоди у діяльності державних органів не можуть обмежувати конституційні права громадян на соціальний захист. Рішення набрало законної сили, апеляційну скаргу ПФУ залишено без задоволення.

Заявниця з 2001 року отримувала пенсію по інвалідності в Угорщині, виконавши всі встановлені законом умови щодо страхового стажу та сплати внесків. У 2009–2010 роках унаслідок зміни методології медичного оцінювання її ступінь втрати працездатності було знижено, через що виплату пенсії припинили, хоча стан здоров’я фактично не покращився. У 2012 році в країні набрало чинності нове законодавство, яке замінило пенсії по інвалідності на іншу соціальну допомогу з новими критеріями тривалості страхового стажу за останні роки. Коли заявниця знову звернулася за допомогою, її стан здоров’я знову визнали достатньо тяжким для отримання виплат, однак їй відмовили виключно через недостатній страховий стаж за новою формулою (947 днів замість необхідних 1 095). Вона не мала жодної практичної змоги виконати цю умову ретроспективно, оскільки була непрацездатною. ЄСПЛ відхилив заперечення уряду щодо вичерпання національних засобів і шестимісячного строку щодо рішення 2013 року. По суті Суд зазначив, що пенсія по інвалідності, набута через сплату обов'язкових внесків, породжує «майнове право» та законне сподівання в розумінні статті 1 Першого протоколу. Повне позбавлення засобів до існування через ретроспективну зміну умов щодо сплати внесків поклало на заявницю надмірний індивідуальний тягар без дотримання принципу справедливості та пропорційності. Суд констатував порушення статті 1 Протоколу № 1 та присудив відшкодування.

Ключовий принцип: Якщо особа сплачувала обов’язкові внески та набула право на пенсію по інвалідності, у неї виникає законне сподівання на соціальний захист за станом здоров'я; держава не може в процесі соціальних реформ ретроспективно змінювати кваліфікаційні вимоги до стажу так, що особа опиняється в ситуації об'єктивної неможливості їх виконати (принцип impossibilium nulla obligatio est), позбавляючи її виплат у повному обсязі та покладаючи надмірний тягар.

Заявниця, пані Марія Москаль, яка мала понад 30 років трудового стажу, звернулася до Управління соціального страхування із заявою про достроковий вихід на пенсію за спеціальною схемою «EWK» для здійснення постійного догляду за своєю малолітньою дитиною, яка страждала на тяжку форму астми та алергічні захворювання. У серпні 2001 року пенсійний орган задовольнив її заяву, визнавши, що вона відповідає всім встановленим законом вимогам, та видав їй пенсійне посвідчення з терміном дії «безстроково». Покладаючись на це рішення, заявниця звільнилася з роботи, оскільки це було обов'язковою передумовою для нарахування пенсії, і присвятила себе догляду за хворим сином. Вона безперешкодно отримувала пенсію протягом десяти місяців. Однак у червні 2002 року пенсійний орган за власною ініціативою відновив провадження, скасував попереднє рішення та припинив пенсійні виплати з 1 липня 2002 року на тій підставі, що стан здоров'я дитини нібито не вимагав постійного материнського догляду на момент первинного призначення. Оскарження рішення в національних судах результату не дало. Заявниця звернулася до ЄСПЛ, стверджуючи про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності), статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) та статті 14 (заборона дискримінації). Європейський суд визнав право на пенсію «майном» у сенсі статті 1 Першого протоколу, оскільки право виникло внаслідок офіційного рішення державного органу, а заявниця діяла добросовісно. Суд визнав, що втручання ґрунтувалося на національному законі та мало легітимну мету — захист публічних фінансів від необґрунтованих виплат. Проте, аналізуючи пропорційність, Суд наголосив на принципі «належного врядування»: публічні органи мають діяти з максимальною послідовністю та своєчасністю, а тягар помилки самого органу влади не повинен перекладатися на добросовісного громадянина. Заявницю раптово позбавили основного джерела доходу родини у кризовий період без надання перехідного періоду та без реальної можливості працевлаштуватися у депресивному регіоні, що поклало на неї надмірний індивідуальний тягар. Суд визнав порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про відсутність потреби окремо розглядати статтю 8, а скаргу за статтею 14 визнав неприйнятною.

Ключовий принцип: Принцип «належного врядування» покладає обов'язок діяти вчасно, належно та послідовно саме на державні органи; помилки або недбалість посадовців мають слугувати на користь особі, а тому держава не вправі виправляти власні прорахунки за рахунок добросовісного заявника шляхом покладення на нього індивідуального й надмірного тягаря.