Судова практика зі справ про шахрайство

Суд дійшов висновку про задоволення клопотання захисника з метою забезпечення швидкого та ефективного відправлення правосуддя, а також недопущення порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, враховуючи введення в Україні воєнного стану та наявність підстав, передбачених статтею 336 КПК України.

Суд дійшов висновку про необхідність продовження запобіжних заходів та обов'язків обвинуваченим, оскільки ризики, передбачені статтею 177 КПК України (можливість переховуватися від суду та впливати на свідків чи інших обвинувачених), продовжують існувати. Враховуючи тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень та дані про особи обвинувачених, клопотання прокурора підлягають задоволенню.

Суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого у пособництві шахрайству за попередньою змовою групою осіб, оскільки він сприяв незаконному поселенню громадян до гуртожитку та отриманню коштів за проживання іншими особами. Водночас у частині обвинувачення за ч.1 ст.364 КК України суд виправдав обвинуваченого, оскільки не було надано достатніх доказів спричинення його діями істотної шкоди підприємству.

Суд апеляційної інстанції встановив, що першої інстанцією не було належним чином враховано підвищену суспільну небезпечність діяння обвинуваченого, який вчинив 10 епізодів шахрайства на загальну суму понад 200 000 грн без жодних заходів з відшкодування шкоди потерпілим. У зв'язку з цим призначене судом першої інстанції покарання є несправедливим через м'якість, що стало підставою для ухвалення нового вироку зі збільшенням строку позбавлення волі та застосуванням часткового складання покарань.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу, оскільки ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення не зменшилися. Обвинуваченому загрожує суворе покарання, він має закордонний паспорт та висловлював намір покинути країну, а тримання під вартою є пропорційним заходом із можливістю внесення застави.

Апеляційний суд встановив, що частина епізодів шахрайства підлягає закриттю у зв'язку зі змінами в законодавстві щодо порогу кримінальної відповідальності. Суд скасував вирок першої інстанції, закрив провадження за окремими епізодами та ухвалив новий вирок, призначивши покарання за сукупністю злочинів та вироків, враховуючи вже відбуте покарання у вигляді штрафу.

Апеляційний суд визнав застосування службового обмеження (ст. 58 КК) безпідставним через негативну характеристику обвинуваченого та вчинення злочинів під час невідбутого покарання. Суд вирішив, що покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні (ст. 62 КК) є більш адекватним заходом виправлення для військовослужбовця, ніж службове обмеження, але менш суворим, ніж загальне позбавлення волі.

Суд визнав обвинуваченого винним у шахрайстві, оскільки докази підтвердили факт обману потерпілої щодо можливості впливу на рішення іншого суду за грошову винагороду. Оскільки з моменту вчинення злочину минуло понад 5 років, суд звільнив особу від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності, попри заперечення обвинуваченого.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції безпідставно не призначив обов'язкову конфіскацію майна та помилково врахував щире каяття за відсутності відшкодування шкоди. Також було виявлено порушення при призначенні покарання за сукупністю злочинів, що потребувало перегляду вироку та посилення покарання.