Судова практика зі справ про розірвання шлюбу

Суд встановив, що подружні відносини між сторонами припинені, сімейне життя не склалося через різні погляди та втрату почуття взаємної поваги. Оскільки подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, позов підлягає задоволенню.

Суд дійшов висновку про задоволення позову, оскільки встановив фактичне припинення подружніх відносин між сторонами, втрату почуття взаємної поваги та протилежні погляди на ведення спільного господарства, що свідчить про те, що збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.

Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції стосується прав та обов'язків ТЦК та СП (у зв'язку з наданням відстрочки), а тому скарга є обґрунтованою. Позивачем не було доведено обставин неможливості виконання відповідачкою батьківських обов'язків, а сам факт укладення договору про визначення місця проживання та визнання позову не є підставою для встановлення юридичного факту самостійного виховання в порядку окремого чи позовного провадження без доведення ухилення іншого з…

Апеляційний суд встановив, що позовна вимога про залишення дітей на самостійному вихованні та утриманні позивача була заявлена формально, без доведення ухилення матері від виховання, з метою штучного створення підстав для одержання відстрочки від мобілізації. Оскільки ТЦК та СП обґрунтовано довів порушення своїх публічно-правових інтересів та прав держави рішенням суду першої інстанції, скарга підлягає задоволенню в частині скасування рішення про самостійне виховання і утримання дітей.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву відповідачки про надання строку на примирення, врахувавши наявність у подружжя спільного малолітнього сина та відсутність фактів домашнього насильства. Надання тримісячного строку на примирення та зупинення провадження відповідають положенням Сімейного та Цивільного процесуальних кодексів України. Апеляційний суд дійшов висновку про законність ухвали та відсутність підстав для її скасування.

Суд встановив, що сторони припинили спільне життя та ведення господарства, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, тому позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню. Водночас вимога про відновлення дошлюбного прізвища через суд задоволенню не підлягає, оскільки зміна прізвища у зв'язку з розірванням шлюбу здійснюється в позасудовому порядку через органи державної реєстрації актів цивільного стану. З відповідача на користь позивача також стягнено судовий збір.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини у визначеному розмірі, оскільки це відповідає інтересам дитини та матеріалам справи. Водночас у задоволенні вимог щодо стягнення аліментів на утримання дитини в більшому розмірі та на утримання матері до досягнення дитиною трьох років було відмовлено через їх необґрунтованість.

Суд дійшов висновку про відмову у позові, оскільки шлюб між сторонами був розірваний ще у 1976 році, після чого обидві сторони укладали інші шлюби. Оскільки сімейні правовідносини та сам шлюб між сторонами вже припинили своє існування, неможливо розірвати те, що вже припинено.

Суд встановив, що представник позивача до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України це є обов'язковою підставою для задоволення такої заяви та залишення позовної заяви без розгляду.