Судова практика зі справ про кредити

Апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази укладення кредитного договору в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора та підтвердження перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача через систему LiqPay. Суд першої інстанції помилково вважав квитанцію LiqPay та розрахунок заборгованості неналежними доказами, поклавши на фінансову установу обов'язок надання банківських первинних документів, які вона об'єктивно не…

Суд встановив факт укладення електронного договору позики та перерахування коштів позичальнику. Оскільки відповідач порушила зобов'язання щодо своєчасного повернення коштів та сплати відсотків і комісії, позов підлягає задоволенню у повному обсязі через відсутність доказів погашення боргу.

Суд дійшов висновку про відмову в позові, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів (первинних бухгалтерських документів, банківських виписок за рахунком у форматі IBAN) на підтвердження фактичного перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача. Надані довідки товариства та інформаційні довідки фінансової компанії не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення НБУ №75.

Суд відмовив у задоволенні позову через те, що позивач не надав належних та допустимих доказів (зокрема, виписки з особового рахунку чи первинних бухгалтерських документів), які б підтверджували факт перерахування коштів відповідачу за кредитним договором. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а надані розрахунок та договір самі по собі за відсутності первинних документів не доводять наявність заборгованості.

Суд встановив, що відповідач є внутрішньо переміщеною особою, а її фактичне місце проживання та реєстрація згідно з довідкою ВПО не належать до територіальної юрисдикції Самарського районного суду міста Дніпра. Оскільки справа не підсудна цьому суду, її необхідно передати за підсудністю до Зіньківського районного суду Полтавської області відповідно до положень ЦПК України та Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Суд встановив, що відповідач зареєстрований у Шевченківському районі міста Полтави, а не за адресою у Соборному районі міста Дніпра. Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, справа не підсудна Соборному районному суду та підлягає передачі за належністю до суду за місцем реєстрації відповідача.

Суд встановив, що відповідач є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрований за іншою адресою, ніж місце звернення позивача. Оскільки справа не підсудна Соборному районному суду міста Дніпра, її необхідно передати за територіальною підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач помер до відкриття провадження у справі, тому його цивільна правоздатність та процесуальна правосуб'єктність припинилися. Провадження у справі не могло бути відкрите щодо померлої особи, а процесуальне правонаступництво за ст. 55 ЦПК України можливе лише у разі смерті сторони після відкриття провадження. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі — закриттю.

Апеляційний суд встановив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а заява про визнання угоди фіктивною не підлягає розгляду в межах даного апеляційного провадження, тому підлягає поверненню без розгляду.