Прокуратура проти енергетиків: ціна додаткових угод

Сторони публічних закупівель роками живуть в ілюзії, ніби стандартна довідка Торгово-промислової палати є надійним захистом для підвищення ціни через додаткову угоду, проте суд визнає такі папери юридичним нулем без прив'язки до конкретних дат. Цей підхід жорстко спирається на ст. 651 ЦК, яка вимагає реальних, а не формальних підстав для зміни істотних умов договору.

Спостерігаючи за еволюцією договірних спорів, можу констатувати: формальний підхід до первинної документації став найдорожчою помилкою постачальників електроенергії. Систематичне підписання замовниками та постачальниками додаткових угод про підвищення ціни без належного розрахунку та документального підтвердження реального коливання ринку призводить до їхнього безумовного скасування.

Розвиток спору від першої інстанції до апеляції

Аналізуючи судову хронологію подібних проваджень, чітко видно, як процесуальна пасивність або слабка доказова база цементують програш. У головній справі прокурор діяв в інтересах держави, вимагаючи визнати недійсними додаткові угоди через безпідставне збільшення ціни на електроенергію. Господарський суд першої інстанції позов задовольнив, встановивши пряме порушення законодавства про публічні закупівлі.

Не погодившись із таким фіналом, постачальник ініціював апеляційний перегляд. Західний апеляційний господарський суд 10.08.2026 у справа №921/692/24 перевірив законність рішення в межах доводів скарги, керуючись ст. 269 ГПК та ст. 270 ГПК. Колегія суддів, оцінюючи докази за правилами ст. 86 ГПК, встановила, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини та надав їм належну правову оцінку. Аргументи апелянта цих висновків не спростували.

У результаті апеляційна інстанція застосувала ст. 275 ГПК та ст. 276 ГПК, ухваливши постанову про залишення рішення без змін. Відповідно до ст. 282 ГПК, суд чітко розподілив фінансовий тягар: судові витрати за розгляд скарги, згідно зі ст. 129 ГПК, було покладено на відповідача. Наслідок такого процесуального маршруту безальтернативний — правочини визнаються недійсними (ст. 203 ЦК, ст. 215 ЦК), а з моменту набрання судовим рішенням законної сили (ст. 236 ГПК) всі переплачені кошти підлягають поверненню до бюджету.

Серійність порушень та фінансові наслідки

Масштаб проблеми добре ілюструє статистика: із приблизно 232 тисяч справ щодо поставки, позови задоволено у 72% випадків (це майже 168 тисяч рішень). Відмовлено лише у 14% (близько 34 тисяч), частково задоволено — 10% (майже 26 тисяч). Абсолютна перевага задоволених позовів свідчить про сталу і жорстку судову практику повернення коштів державі, де формальні довідки постачальника не визнаються судами належним доказом безперервного зростання ціни.

Показовою є серія справ за участю одного й того ж постачальника, де прокуратура та органи Держаудитслужби системно повертають кошти місцевим бюджетам через ідентичні помилки сторін. Наприклад, у справа №921/309/25 суд стягнув 29 361 грн надмірно сплачених коштів, скасувавши угоду, якою неправомірно змінено істотні умови. У справа №921/109/25 сума стягнення склала вже 62 920 грн, оскільки підвищення вартості відбулося всупереч ст. 670 ЦК.

Ще більші фінансові втрати зафіксовано у справа №921/701/25, де до міського бюджету повернуто 88 113 грн через недійсність одразу двох додаткових угод. Схожі результати бачимо у справа №921/254/25 із примусовим поверненням 31 191 грн та у справа №921/411/25, де суд визнав недійсними цілих сім угод підряд, що коштувало постачальнику 16 014 грн основного боргу та понад 19 тисяч гривень судового збору.

Оцінюючи стратегії сторін у залі суду, я завжди звертаю увагу на якість документального обґрунтування. Головний матеріальний прорахунок відповідачів полягає у формальному підході до зміни умов договору. Сторони підписують кілька додаткових угод поспіль на підставі довідок про коливання цін за невідповідні часові періоди. У судовому процесі, відповідно до ст. 73 ГПК, це автоматично нівелює правомірність збільшення ціни товару, оскільки надані докази не підтверджують реальних підстав для зміни.

Перевірте дати та розрахунки

Для уникнення подібних фінансових втрат, підготовка до укладення додаткових угод або формування позиції для суду вимагає прискіпливого аналізу кожного документа.

1. Перевірка дати та динаміки коливання цін. Зіставте дату укладення кожної додаткової угоди з датами довідок Торгово-промислової палати чи ДП «Держзовнішінформ». Аналізувати зміну ціни необхідно виключно у проміжку між датою укладення попередньої угоди (або основного договору) та датою нової.
2. Аудит еквівалентності зменшення обсягів. Перевірте, чи супроводжувалося кожне збільшення ціни пропорційним зменшенням загального обсягу закупівлі без зміни загальної суми договору, як того вимагає профільне законодавство про публічні закупівлі.
3. Оцінка первинної документації та обґрунтування постачальника. З’ясуйте, чи містило звернення постачальника конкретний математичний розрахунок нової ціни. Обмеження лише загальними довідками про коливання індексів на ринку «на добу наперед» гарантує програш.
4. Контроль строку звернення та суб'єктного складу. Забезпечте залучення органу Держаудитслужби або розпорядника коштів як належних позивачів у разі представництва інтересів прокурором.

Підписання додаткової угоди виключно на базі загальної цінової довідки гарантує постачальнику не лише втрату очікуваного прибутку, а й примусове повернення десятків тисяч гривень до бюджету разом із компенсацією судових витрат.