З 16 листопада 2014 року до 7 жовтня 2019 року заявниця перебувала під вартою за підозрою в організації вибуху з масовими жертвами, поки представник Служби безпеки України публічно називав її винною ще до ухвалення вироку. Рішення встановлює непорушну межу між суспільним інтересом до резонансного розслідування та презумпцією невинуватості: держава втрачає право виправдовувати тяжке обвинувачення інерційним триманням під вартою понад чотири роки без доведення особливої ретельності слідства та категоричними публічними заявами силовиків.
Від 14 днів ізоляції до системних збоїв ст. 5 Конвенції
Оцінка законності превентивного позбавлення волі у практиці Європейського суду пройшла послідовний шлях від перевірки формального доступу до судді під час затримання до жорсткої ревізії процесуальної активності держави на кожному етапі провадження. У справах кінця дев'яностих років Суд зосереджував увагу на базових гарантіях невідкладного судового контролю. Розглядаючи скаргу у справі Aksoy v. Turkey, § 76, де заявника підозрювали у причетності до терористичної діяльності, судді визнали, що утримання під вартою протягом чотирнадцяти днів без пред'явлення обвинувачення та доступу до суду є надмірним терміном, який не може бути виправданий навіть надзвичайним станом.
Згодом фокус європейської юриспруденції змістився на змістовну сторону судового контролю та значно коротші строки ізоляції. У рішенні Kabul and Others v. Turkey, § 22 констатовано, що тримання заявників під вартою протягом шести-десяти днів без доставляння до судді порушує вимоги пункту 3 статті 5 Конвенції, оскільки такий строк перевищує допустимі межі навіть у контексті боротьби з тероризмом. Формальна ідентифікація особи чи автоматичне переведення між інстанціями перестали легітимізувати позбавлення волі. Системний зріз цієї проблеми щодо української правоохоронної системи закріплено у справі Rusyn v. Ukraine, § 21. Національні суди отримали чіткий маркер неприпустимості шаблонного продовження строків запобіжного заходу: відсутність чітких законодавчих підстав та автоматичне утримання в СІЗО без належного обґрунтування становлять комплексне порушення гарантій права на свободу. Процесуальний баланс вимагає відмови від практики, за якої тяжкість інкримінованої статті підміняє собою необхідність доказування ризиків.
4 роки і 11 місяців арешту: тягар доведення слідства
Кожне наступне продовження запобіжного заходу втрачає правову природу, якщо сторона обвинувачення покладається виключно на початкову фабулу кримінального провадження. У справі Kovtun v. Ukraine, § 14 заявниця оскаржила надмірну тривалість попереднього ув'язнення, яке тривало майже чотири роки та одинадцять місяців. Фактичні обставини стосувалися розслідування терористичного акту, що призвів до численних людських жертв, причому слідство вказувало на зв'язки підозрюваної з особами, які діяли за прихованої підтримки Російської Федерації.
Держава вибудувала лінію захисту на тезі про особливу складність справи, вагомість первинних підстав для арешту та високий суспільний інтерес до розслідування. Суд відхилив ці доводи, сформувавши жорсткий стандарт перевірки дій влади. Якщо на початковому етапі вагомість підозри виправдовувала взяття під варту, то факт утримання особи в ізоляції протягом майже п'яти років вимагав від органів влади демонстрації «особливої ретельності» при здійсненні провадження (Kovtun v. Ukraine, § 24). Сторона обвинувачення не змогла надати доказів системної та безперервної процесуальної активності протягом усього цього терміну. Тяжкість статті перестала покривати судову тяганину, а граничний строк у 4 роки та 11 місяців фактично трансформував презумпцію на користь підозрюваної.
Статистика підтверджує системну нездатність органів досудового розслідування забезпечувати судовий розгляд справ у розумні строки без зловживання триманням під вартою. Згідно з даними реєстру, із 910 рішень за період 2022–2026 років (232 справи у 2022 році, 163 у 2023, 182 у 2024, 171 у 2025 та 162 у 2026) 100% розглянутих релевантних прецедентів щодо пункту 3 статті 5 Конвенції завершилися констатацією порушення прав заявників. Стабільне утримання високої щільності звернень на рівні 160–180 справ щорічно після сплеску першого року повномасштабного вторгнення свідчить про те, що слідчі судді продовжують толерувати клопотання прокурорів без вимоги детального помісячного звіту про проведені слідчі дії.
Публічні заяви СБУ проти презумпції невинуватості
Оцінка матеріалів показує закономірність: резонансні розслідування злочинів проти основ національної безпеки часто супроводжуються медійними помилками правоохоронців, які нівелюють результати багатомісячної роботи слідчих. У межах тієї ж справи Kovtun v. Ukraine, § 25 захист надав докази того, що представник Служби безпеки України публічно виступив із коментарями щодо заявниці у контексті процесу обміну утримуваними особами. Посадовець прямо назвав її організаторкою вибуху і заявив, що на її руках кров жертв, не використавши жодних правових застережень щодо статусу підозрюваної.
Уряд намагався захистити позицію правоохоронного органу, аргументуючи це високим суспільним інтересом до антитерористичних заходів та відсутністю доказів того, що слова спікера вплинули на безсторонність національних суддів. Суд визнав ці аргументи неспроможними. Публічні висловлювання правоохоронців вийшли за межі простого інформування громадськості, оскільки безапеляційно представляли особу винною у скоєнні злочинів ще до ухвалення вироку суду (Kovtun v. Ukraine, § 33). Відсутність фраз на кшталт «підозрюється» або «за версією слідства» у промовах силовиків автоматично формує беззаперечне порушення пункту 2 статті 6 Конвенції, незалежно від того, чи сприйняв ці слова суддя, який розглядає справу по суті.
Аналіз доводів сторін виявляє і критичний процесуальний прорахунок сторони захисту на етапі подання вимог про справедливу сатисфакцію. Попри успішне доведення двох серйозних порушень Конвенції, заявниця не додала належних підтверджуючих документів на обґрунтування понесених судових витрат. У зв'язку з цим Суд повністю відхилив грошову компенсацію витрат, обмежившись констатацією того, що визнання порушень саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди (Kovtun v. Ukraine, § 37). Цей епізод фіксує жорстку вимогу до адвокатів: жодна перемога по суті не гарантує фінансового відшкодування без бездоганно оформлених квитанцій та договорів.
Оскаржуючи чергове клопотання про продовження строку тримання під вартою у багатоепізодних справах, вимагайте від прокурора помісячного розкладу проведених слідчих дій за весь період ізоляції. Якщо у матеріалах наявні відеозаписи брифінгів чи публікації на офіційних сторінках правоохоронних органів, де вашого клієнта називають злочинцем до вироку, долучайте ці матеріали як самостійну підставу для констатації порушення презумпції невинуватості, фіксуючи кожну заяву без правового застереження.