Формалізм у реєстрах: від ТЦК до окупації та закупівель

Чи може держава обмежувати права без паперового доказу? Так, але лише до першого судового позову. У справі №420/11566/26 суд визнав внесення статусу «розшук» до системи «Оберіг» протиправним через відсутність постанови ТЦК. Ці три справи об'єднує жорсткий конфлікт між електронними базами даних та реальними юридичними фактами. Дана позиція захищає громадян від некоректного відображення даних у системі «Оберіг» та запобігає безпідставному оголошенню осіб у розшук без офіційного оформлення адміністративного правопорушення.

Резерв+ vs ст. 210 КУпАП

ОСОБА_1 відкрив застосунок «Резерв+» і побачив статус порушника правил військового обліку. Причина — непроходження військово-лікарської комісії. Протоколів щодо нього не складали. До адміністративної відповідальності не притягували. Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з вимогою визнати дії ТЦК протиправними та виключити недостовірні відомості з Реєстру.

Відповідач заперечував. ТЦК наполягав на законності своїх дій. Проте жодного доказу винесення постанови про правопорушення суду не надав. Без прикрас, це типова тактика суб'єктів владних повноважень: спочатку внести запис, а потім шукати йому виправдання.

Суд застосував ст. 19 Конституції України. Органи державної влади зобов'язані діяти лише в межах повноважень. Згідно з п. 20-1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», внесення відомостей вимагає обов'язкового зазначення дати, номера та змісту протоколу або постанови.

відомості про порушення правил військового обліку можуть вноситися до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів лише за наявності документального підтвердження притягнення особи до адміністративної відповідальності

Оскільки ТЦК не надав доказів за ст. 210 КУпАП, запис про розшук визнано безпідставним. Суд нагадав про ч. 2 ст. 77 КАС України. Обов'язок доказування лежить на відповідачі. ТЦК цей обов'язок провалив. Позов задоволено, відомості зобов'язано виключити. З відповідача стягнуто 1331,20 грн судового збору на користь позивача (справа №420/11566/26; https://reyestr.court.gov.ua/Review/138474535).

Ігнорування цієї позиції залишає особу в статусі порушника. Це пряма підстава для адміністративного затримання поліцією. Практика неоднозначна. Справи №420/29910/25 та №380/7168/26 підтверджують незаконність дій ТЦК без протоколів. Натомість у справі №360/2152/25 суд відмовив у позові, вирішивши, що внесення відомостей є обов'язком ТЦК незалежно від наявності постанови.

Сєвєродонецьк та ст. 392 ЦК

Позивач ОСОБА_1 має квартиру площею 45,4 кв.м у місті Сєвєродонецьк. Право власності набуто за договором дарування від 15.11.2000 року. Договір посвідчено нотаріально та зареєстровано у Сєвєродонецькому БТІ. Через окупацію міста доступ до паперових архівів втрачено. Державний реєстратор відмовив у внесенні відомостей до Державного реєстру речових прав.

Позивач подала позов до Сіверськодонецької міської військової адміністрації. Мета — визнання права власності для подальшого розпорядження майном та отримання компенсації за пошкоджену нерухомість. Очевидно для мене, державні реєстратори уникають відповідальності, перекладаючи проблему на суди.

Суд розглянув справу за правилами заочного провадження (ст. 280 ЦПК України). Застосовано ст. 392 ЦК України.

позов про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України є належним та єдиним ефективним способом захисту

Логіка суду спирається на ст. 328 ЦК України. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено судом. Відповідно до ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Згідно з ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник вільно розпоряджається майном без втручання держави.

Державна реєстрація — це лише офіційне підтвердження. Вона не породжує право власності, набуте до створення електронних реєстрів. Суд визнав право власності за позивачем (справа №183/963/26; https://reyestr.court.gov.ua/Review/138497268).

Ця позиція критична для внутрішньо переміщених осіб. Без судового рішення неможливо легалізувати майно в окупації для програм відновлення. Практика стабільна. Справи №183/8178/25 (приватизація 1994 року), №183/11087/25 (спадщина 2001 року) та №183/10452/25 (купівля-продаж 1991 року) підтверджують цей підхід.

Лікарня проти ч. 3 ст. 164-14 КУпАП

Держаудитслужба провела моніторинг закупівлі послуг з ремонту КНП «Городнянська міська лікарня» (ID: UA-2025-10-16-000528-а). Виявлено порушення. Уповноважена особа ОСОБА_1 не відхилила пропозицію ТОВ «ВТФ «АВЕ САН». Розрахунок ризиків у кошторисі складав 1,87%. Настанова з визначення вартості будівництва допускає максимум 1,5%.

Відповідачка просила закрити провадження за малозначністю (ст. 22 КУпАП). Вказувала на відсутність збитків для бюджету. Стверджувала, що помилка формальна. Насправді, суди рідко прощають математичні відхилення у тендерах.

Суд кваліфікував дії за ч. 3 ст. 164-14 КУпАП. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону «Про публічні закупівлі», уповноважена особа несе персональну відповідальність. Вина підтверджена висновком аудиторів та рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду.

Подальше виправлення помилки шляхом укладення додаткової угоди не спростовує факт порушення, вчиненого на момент визначення переможця закупівлі

Суд відхилив посилання на ст. 22 КУпАП. Об'єктом правопорушення є порядок здійснення закупівель. Санкція статті фіксована — штраф 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Спроба усунути порушення після закупівлі не звільняє від відповідальності за дії під час тендеру (справа №732/934/26; https://reyestr.court.gov.ua/Review/138510120).

Цей підхід ілюструє справа №734/5478/25, у якій на особу було накладено штраф через те, що вона не відхилила пропозицію за відсутності довідки про несудимість. Водночас у справах №523/12696/25 і №677/6/26 суди звільнили осіб від відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, закривши відповідні провадження.

Цього року ВС ухвалив 1108 рішень у цій категорії спорів, задовольнивши 27% вимог. Торік динаміка була гіршою — 364 рішення та лише 11% задоволених. Практика стає більш прогнозованою, але формалізм залишається головним критерієм оцінки доказів.

Практичні кроки:

1. Оскаржувати дії ТЦК за ч. 2 ст. 77 КАС України, вимагаючи надання оригіналу постанови за ст. 210 КУпАП.
2. Подавати позови за ст. 392 ЦК України одразу після отримання письмової відмови державного реєстратора щодо майна на окупованих територіях.
3. Відхиляти тендерні пропозиції при будь-якому перевищенні лімітів Настанови з визначення вартості будівництва. Діяти інакше — означає працювати на свій страх.