У справі №725/9609/24 апеляційний суд стягнув з позивача 2664,64 грн судового збору та скасував рішення про самостійне виховання дітей, незважаючи на нотаріальний договір між батьками. Ця постанова від 18.08.2026 фіксує жорстку зміну судової практики щодо сімейних спорів, які впливають на публічні інтереси держави у сфері мобілізації.
Як приватний спір став інтересом ТЦК
Батько звернувся до суду з вимогою розірвати шлюб та залишити двох малолітніх дітей на його самостійному вихованні. Мати позов визнала у повному обсязі. Суд першої інстанції вимоги задовольнив, спираючись на відсутність спору між сторонами. Проте територіальний центр комплектування подав апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі у справі. Військкомат довів, що встановлення такого факту створює штучні підстави для отримання позивачем відстрочки від призову.
Я довго намагався зрозуміти логіку колег, які продовжують подавати такі позови у спрощеному провадженні. У справі №725/4817/24 суд першої інстанції застосував ст. 274 ЦПК та розглянув спір про проживання дітей без обов'язкової участі органу опіки та піклування. Апеляційний суд 17.08.2026 скасував це рішення саме в частині залишення дітей на самостійному вихованні батька, вказавши на грубе порушення процесуальних норм та зловживання приватно-правовими механізмами.
На папері ця схема виглядала бездоганно для швидкого результату в суді. Батьки укладали нотаріальний договір про визначення місця проживання дитини з батьком, і суд першої інстанції автоматично фіксував це своїм рішенням. Але за нормами ст. 15 СК сімейні права та обов'язки є невіддільними від особи. У справі №725/11890/25 апеляційний суд підтвердив, що окреме проживання матері та її згода на позов не припиняють її обов'язків за ст. 141 СК. У результаті колегія суддів відмовила у встановленні факту самостійного виховання, залишивши в силі лише вимогу про розірвання шлюбу та стягнувши з позивача 1453,44 грн судового збору.
Процесуальні помилки та право на оскарження
Суди апеляційної інстанції послідовно визнають за ТЦК право на оскарження таких рішень за правилами ст. 352 ЦПК. У справі №725/2315/23 апелянт успішно довів, що судове рішення про одноосібне виховання дитини батьком безпосередньо зачіпає публічні інтереси держави щодо виконання мобілізаційного обов'язку. Наслідком стало повне скасування рішення від 10.08.2026 в оскаржуваній частині та стягнення з батька 1288,32 грн судового збору за подання апеляційної скарги військовим органом.
Аналогічну правову позицію суд зайняв у справі №725/11041/24. Сам факт проживання дитини з батьком за нотаріальною угодою після припинення шлюбу не свідчить про усунення матері від виховання. Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції на підставі ст. 376 ЦПК та ухвалив нове рішення про відмову в позові. Колегія суддів наголосила, що матір не позбавлено батьківських прав, а судовий захист сімейних прав не може слугувати інструментом для ухилення від конституційного обов'язку.
Суди кваліфікують такі дії як зловживання процесуальними правами. Використання інструментів сімейного права виключно для зміни свого статусу у публічних правовідносинах порушує межі судового захисту. У переважній більшості подібних справ апеляція вказує, що відсутність реального спору між колишнім подружжям вимагає від суду першої інстанції ретельної перевірки дійсних мотивів звернення.
Доказова база для реального самостійного виховання
Кожного разу доводиться пояснювати клієнтам неприємну правду: формальна згода колишньої дружини більше не працює як процесуальний щит. Практика показує глибокий розрив між паперовими домовленостями та реальними доказами, які вимагає суд. Апеляційні інстанції більше не вірять письмовій згоді без підтвердження фактичної та тривалої відсутності матері у житті дитини.
Для успішного розгляду справи адвокату необхідно зібрати довідки про перетин кордону матір'ю, які підтверджують її постійне проживання за межами країни, або медичні документи про її тривале перебування на стаціонарному лікуванні. Найкращим і найбільш надійним доказом залишається рішення суду про позбавлення матері батьківських прав або рішення про примусове стягнення з неї аліментів. Обов'язковою процесуальною умовою є залучення органу опіки та піклування для складання акта обстеження житлово-побутових умов, який офіційно зафіксує реальний догляд за дитиною саме батьком, а не просто констатує факт наявності спального місця.
Фінансове утримання дитини доведеться детально підтверджувати квитанціями, фіскальними чеками та банківськими виписками з рахунків позивача. Додатково суди вимагають довідки з навчальних закладів і медичних установ про те, хто саме відвідує батьківські збори, спілкується з вчителями та супроводжує дитину до лікаря в повсякденному житті. У справі №725/7297/24 відсутність таких переконливих доказів коштувала позивачу скасування рішення про встановлення юридичного факту самостійного виховання та втрати 5329,28 грн судового збору за розгляд справи у двох інстанціях.
У прохальній частині позову варто чітко розмежовувати позовні вимоги. Просіть суд визначати місце проживання дитини з батьком за правилами ст. 160 СК та ст. 161 СК без штучного додавання формулювання про «самостійне виховання та утримання». Вимогу про розірвання шлюбу набагато безпечніше розглядати окремо від встановлення факту одноосібного утримання. Заявляти вимогу про встановлення факту самостійного виховання доцільно лише за наявності беззаперечних доказів повної неучасті матері у житті сім'ї, інакше справа приречена на апеляційний перегляд.
Подання штучного позову з нотаріальною угодою замість збору реальних доказів гарантує апеляційну скаргу від ТЦК, скасування рішення суду в частині виховання та втрату сплаченого судового збору, залишаючи клієнта без законних підстав для оформлення відстрочки.