Затримка ПДВ не є цивільним боргом: чому бізнес втрачає право на інфляційні

11.03.2017 — у компанії виникає право на бюджетне відшкодування ПДВ. 18.01.2021 — держава нарешті закриває цю заборгованість. 19.05.2026 — Верховний Суд у справі 640/5660/22 постановив, що за роки очікування бізнес не отримає жодних інфляційних нарахувань.

Ілюзія універсальності статті 625 ЦК

На перший погляд, логіка ТОВ «Агри-Трейд» виглядала бездоганною. Держава заборгувала гроші, терміни виплат порушено, а інфляція невпинно з'їдає капітал. Позивач вимагав 3 970 594,70 грн компенсації, посилаючись на ст. 625 ЦК. Суди першої та апеляційної інстанцій цю позицію підтримали, застосувавши норму як універсальний запобіжник від знецінення коштів.

Податкова служба висунула зустрічний аргумент: цивільне право у сфері податків не працює. Касаційний адміністративний суд зважив ці позиції і скасував рішення попередніх інстанцій, відмовивши у позові повністю. Судді вказали, що несвоєчасне відшкодування податку не перетворює сторони на кредитора та боржника у цивільному сенсі.

«Правовідносини щодо відшкодування ПДВ є публічно-правовими та регулюються спеціальним податковим законодавством».

Парадокс у тому, що в сусідній господарській юрисдикції ця ж стаття працює безвідмовно навіть проти держави. У справі 910/12697/25 суд стягнув 162 690,83 грн 3% річних та 261 162,57 грн інфляційних втрат безпосередньо з Державної казначейської служби за затримку виконання рішення про відшкодування шкоди. Там судді прямо вказали, що ст. 625 ЦК поширюється на всі види грошових зобов'язань, а брак бюджетних коштів не виправдовує прострочення. Але щойно спір переходить у площину податків — адміністративна вертикаль вибудовує глуху стіну.

Публічний імунітет проти приватного капіталу

Такий контраст змінює оптику на стратегію стягнення боргів. Господарські суди послідовно захищають кредиторів від інфляції у комерційних спорах. Наприклад, у справі 904/5447/25 суд без вагань нарахував санкції за прострочення оплати комунальним підприємством. У справі 910/1423/26 суд підтвердив право стягувати 3% річних навіть після ухвалення рішення про стягнення основного боргу, адже саме по собі рішення не припиняє грошове зобов'язання. А у справі 914/2679/25 судді ретельно вираховували межі відповідальності за ст. 625 ЦК, зменшуючи договірні відсотки з 365% до 10% річних (на підставі ст. 129 ГПК щодо розподілу витрат та загальних принципів права), щоб уникнути подвійного покарання боржника.

Натомість у податкових спорах діють інші правила. Податковий кодекс передбачає лише нарахування пені за несвоєчасне відшкодування ПДВ. Ставлю собі питання: чи компенсує це реальні збитки компанії, яка втратила майже 4 мільйони гривень нарахованих санкцій, що вже були «в кишені» після апеляції? З точки зору формальної логіки закону суд правий, адже галузі права чітко розмежовані. Проте для експортерів це означає, що будь-яка затримка ПДВ відтепер — це прямий збиток без права на цивільну сатисфакцію.

Практичні кроки та реалії для бізнесу

У категорії податкових спорів зафіксовано 101 157 справ. З них 39 261 задоволено, а 39 254 — відмовлено. Паритет очевидний, але тренд вказує на дедалі суворіше розмежування юрисдикцій. Головна правова позиція ВС зводиться до того, що ст. 625 ЦК не застосовується до відносин з бюджетного відшкодування ПДВ.

Що це означає на практиці:

1. Фінансові втрати: Бізнес не зможе компенсувати знецінення грошей (інфляцію) за роки судових тяганин із ДПС.
2. Процесуальний глухий кут: Подання позовів на підставі ст. 625 ЦК до податкових органів призведе до гарантованого програшу у касації, втрати судового збору та часу.
3. Відсутність важелів тиску: Держава фактично отримує «безвідсотковий кредит» від бізнесу у разі затримки виплат, оскільки спеціальне податкове законодавство не передбачає жорстких санкцій, аналогічних цивільному праву.

Ця позиція формує новий підхід до оцінки фінансових ризиків при роботі з державою. Якщо раніше бізнес міг сподіватися на універсальність цивільного права, то тепер касація чітко вказала: публічні борги не лікуються інструментами приватного права.