Відповідальність за борги КП: як суд витлумачив межі вини органу управління

У категорії справ про банкрутство із загальної кількості у 19 983 провадження рівень задоволення позовів сягає 45 відсотків (8 993 справи), що підтверджує жорсткий підхід судів до притягнення контролюючих осіб до відповідальності, тоді як відмови становлять лише 30 відсотків.

Аналізуючи спроби податкової служби перекласти тягар виплат із міської ради на її виконавчий комітет, я бачу не просто процесуальну хитрість, а глибоке нерозуміння природи правосуб’єктності органів місцевого самоврядування. З висоти досвіду можу стверджувати, що намагання стягнути кошти з органу управління лише тому, що у засновника відсутні рахунки, є прецедентом, який розмиває межі відповідальності та створює правовий хаос у справах про неплатоспроможність комунальних підприємств.

Рахунки в Казначействі vs презумпція вини Виконавчого комітету

Конфлікт між формальним статусом засновника та фактичним контролером яскраво розкрито у постанові Касаційного господарського суду від 17.06.2026 у справі 920/1369/23. Головне управління ДПС у Сумській області ініціювало покладення субсидіарної відповідальності на Виконавчий комітет Роменської міської ради за податкові борги Комунального підприємства «Чисте місто», що накопичувалися з 2017 року. Сума вимог становила 967 504,98 грн.

Суд касаційної інстанції залишив у силі рішення попередніх судів про задоволення заяви податкового органу, стягнувши вказану суму основного боргу та 6 056 грн судового збору. Головна правова позиція суду базувалася на деліктній природі субсидіарної відповідальності за правилами законодавства про банкрутство. Виконавчий комітет, будучи органом управління згідно зі статутом боржника, допустив винну бездіяльність і не зміг спростувати презумпцію своєї вини у доведенні підприємства до неплатоспроможності.

Проте найцікавішим є мотив, який підштовхнув податкову до зміни вектора атаки. У матеріалах справи зафіксовано показовий факт:

«Попередньою ухвалою субсидіарну відповідальність вже було покладено на міську раду, проте рішення залишилося невиконаним через відсутність у неї рахунків у Казначействі».

Саме наявність відкритих рахунків у Виконавчого комітету як головного розпорядника бюджетних коштів стала для суду додатковим аргументом, який, на думку колегії, гарантує реальне виконання судового рішення та захист прав кредиторів. Трапляється, що сторони процесу намагаються підмінити поняття контролюючої особи та розпорядника бюджетних коштів, ігноруючи той факт, що відповідальність за своєю суттю є санкцією за винні дії, а не механізмом гарантування виплат.

Процесуальна підміна боржника у справах Роменської міської ради

Щоб зрозуміти небезпеку такого підходу, варто поглянути на практику зміни способу виконання рішень поза межами процедури банкрутства. У справі 920/1325/25 Державна екологічна інспекція намагалася стягнути 12 739,78 грн збитків. Оскільки Роменська міська рада не мала власних рахунків, інспекція просила суд змінити порядок виконання і стягнути кошти з Виконавчого комітету.

Північний апеляційний господарський суд в ухвалі від 16.06.2026 відмовив у задоволенні такої заяви, стягнувши з інспекції 3 328,00 грн судового збору. Суд чітко встановив, що міська рада та її виконавчий комітет є окремими юридичними особами, правонаступництво між ними відсутнє, а відсутність рахунків у боржника не є законною підставою для покладення обов'язку на іншу особу. Зміна способу виконання не може призводити до фактичної заміни боржника.

Цей контраст показує, чому податкові органи використовують саме інструмент субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство. Коли пряме стягнення неможливе, вони шукають «зручнішого» об'єкта. Агресивність податкової у пошуку реальних коштів підтверджується й іншими провадженнями. Наприклад, у справі 320/2478/24 суд 27.05.2026 задовольнив позов про стягнення 76 373,31 грн боргу з рахунків підприємства за відчуження майна з податкової застави без згоди ДПС. Аналогічно, у справі 480/9658/25 від 10.02.2026 суд стягнув з фізичної особи-підприємця 23 160,44 грн узгодженого боргу з єдиного та акцизного податків через відсутність доказів добровільної сплати. Податкова завжди йде туди, де є гроші, і справа комунального підприємства «Чисте місто» не стала винятком.

Статут КП «Чисте місто» та межі управління майном

У моїй практиці подібні маневри часто призводили до затягування ліквідаційної процедури на роки, оскільки суди змушені знову й знову з’ясовувати ступінь реального впливу кожного органу на фінансовий стан боржника. Типова помилка захисту в таких справах — це пасивне очікування, тоді як потрібно чітко розмежовувати компетенцію засновника та виконавчого органу ще на етапі аналізу статутних документів.

Для правильної побудови захисту адвокату варто враховувати правову природу рішень органів місцевого самоврядування. У постанові від 31.03.2020 у справі 480/1886/19 Верховний Суд розглядав спір щодо зміни статуту комунального закладу. Суд дійшов висновку, що затвердження статуту є реалізацією приватноправових інтересів власника щодо управління створеною ним установою, а не здійсненням публічно-владних управлінських функцій. Цей принцип розмежування функцій власника та управлінця є критично важливим для доведення відсутності вини виконавчого комітету у банкрутстві.

Під час підготовки заперечень проти заяв кредиторів адвокатам необхідно дотримуватися чіткої послідовності дій:

1. Спроба покласти субсидіарну відповідальність на виконавчий комітет через неможливість стягнення коштів з міської ради є процесуальною підміною суб’єкта, яка ігнорує принцип вини у доведенні до банкрутства. Цей аргумент має бути базовим у відзиві.
2. Якщо проігнорувати цю позицію, органи місцевого самоврядування отримають «подвійний удар»: спочатку відповідальність покладається на раду як засновника, а потім — на виконком як орган управління, що призводить до блокування роботи обох структур та дублювання одного й того самого боргу в реєстрах.
3. Стратегія має будуватися на доведенні відсутності прямого причинно-наслідкового зв’язку між рішеннями виконкому та настанням неплатоспроможності. Адвокат повинен надати суду докази того, що виконавчий комітет діяв виключно в межах делегованих повноважень і не ухвалював рішень, які об'єктивно могли призвести до фінансового краху підприємства.

Вимоги до процесуальної дисципліни залишаються високими в усіх юрисдикціях. Наприклад, у цивільній справі 585/444/26 від 24.03.2026 про стягнення 9 540 грн заборгованості за кредитним договором та 2 662,40 грн судового збору, суд суворо дотримався вимог ст. 259 ЦПК та ст. 268 ЦПК, проголосивши вступну та резолютивну частини рішення з чітким роз'ясненням строків складання повного тексту. У господарському процесі, особливо у справах про банкрутство, така ж процесуальна строгість вимагається від сторін під час доказування наявності чи відсутності вини контролюючої особи.

Практика покладення боргів комунальних підприємств на виконавчі комітети виключно через наявність у них казначейських рахунків створює небезпечний прецедент обходу базових принципів юридичної відповідальності. Захист органів місцевого самоврядування у таких спорах вимагає від адвокатів глибокого аналізу статутних документів та доведення відсутності причинного зв'язку між адміністративними діями виконкому та фінансовим крахом боржника.