45 відсотків касаційних скарг у справах щодо оскарження виконавчих дій та стягнень задоволено Верховним Судом цього року. Ця цифра підтверджує наявність системних помилок як державних органів при відкритті проваджень, так і боржників, які будують лінію захисту на хибному тлумаченні процесуальних імунітетів. Усі три проаналізовані нижче справи об'єднує проблема формальних тригерів: географія розташування офісу виконавця, дев'яностоденне мовчання страхової компанії чи вчасна подача адміністративного позову до суду здатні повністю змінити вектор майнової відповідальності сторін.
Офіс у Чернігові vs реєстрація боржника у зоні бойових дій
Оцінюючи спроби захисту від примусового стягнення крізь призму багаторічного розгляду скарг на дії державної виконавчої служби, помічаю стабільну ілюзію боржників щодо територіальних імунітетів. У справі № 736/850/26 боржниця намагалася скасувати постанову приватного виконавця від 06.04.2026 про відкриття провадження щодо стягнення 5500 грн витрат на правничу допомогу на користь ТОВ «Дніпрофінансгруп». Головний аргумент захисту спирався на факт реєстрації та проживання жінки у місті Корюківка, яке віднесене до переліку територій бойових дій.
Захист помилково трактував п. 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» як персональну пільгу боржника. Чернігівський апеляційний суд у цій справі залишив ухвалу суду першої інстанції від 16.06.2026 без змін, чітко розмежувавши місце проживання особи та місце вчинення виконавчих дій. Згідно з ч. 1 ст. 24 згаданого Закону, мораторій стосується виключно території фактичного проведення примусових заходів. Оскільки офіс приватного виконавця розташований у місті Чернігів, яке не входить до переліку територій активних чи можливих бойових дій, відкриття провадження визнано правомірним.
Другою помилкою захисту стала спроба оскаржити легітимність стягувача через зміну його найменування. Боржниця стверджувала про неіснування кредитора, вимагаючи процедури процесуального правонаступництва. Суд відхилив цей аргумент, спираючись на ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»: зміна назви юридичної особи за умови збереження її ідентифікаційного коду не вимагає судової заміни сторони. Виконавець наділений повноваженнями фіксувати такі зміни самостійно.
Наслідки обрання хибної стратегії виявилися для боржниці фінансово обтяжливими. На підставі ст. 137, ст. 141 та ст. 450 ЦПК України суди поклали на неї додаткові витрати на правничу допомогу. За розгляд в апеляційній інстанції суд стягнув з неї по 3000 грн на користь приватного виконавця та ТОВ «Дніпрофінансгруп», застосувавши критерії розумності та співмірності.
Для адвоката, який представляє інтереси боржника, ця справа фіксує два жорсткі правила:
- Територіальний мораторій прив'язаний до робочого місця виконавця, а не до прописки боржника.
- Оскарження дій виконавця без належної правової підстави гарантовано збільшує фінансовий тягар клієнта через механізм розподілу судових витрат.
Мовчання ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» та ліміт відповідальності за ОСЦПВ
Пасивна процесуальна поведінка відповідача, який ігнорує як досудові претензії, так і ухвали про відкриття спрощеного провадження, неминуче призводить до задоволення позову за наявними матеріалами. У справі №910/7215/26 Господарський суд міста Києва розглянув класичний спір про стягнення страхового відшкодування у порядку суброгації.
АТ «СК «ІНГО» виплатило своєму клієнту 263 013,00 грн за ремонт автомобіля «Volkswagen Arteon», пошкодженого у ДТП 01.11.2022. Винуватцем аварії, згідно з постановою суду від 05.12.2022, визнано водія «Toyota Camry», чия відповідальність була застрахована у ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» із лімітом 130 000,00 грн та нульовою франшизою. Позивач 21.02.2023 направив відповідачу заяву про виплату, яку той отримав 23.02.2023. Далі відповідач обрав стратегію повного ігнорування проблеми: кошти не перерахував, мотивованої відмови не надав, а згодом не подав і відзиву на позовну заяву.
Суд задовольнив вимоги про стягнення 130 000,00 грн та 2 662,40 грн судового збору, застосувавши п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Ця норма встановлює жорсткий 90-денний строк для прийняття рішення про виплату або надання вмотивованої відмови.
З позиції захисту інтересів страхової компанії винуватця, відсутність реакції є найгіршим із можливих сценаріїв. Право вимоги переходить до страховика потерпілого автоматично після виплати відшкодування. Якщо відповідач мав заперечення щодо розміру збитків, калькуляції ремонту чи обставин страхового випадку, він був зобов'язаний викласти їх у відзиві. Відповідно до ч. 9 ст. 165 та ст. 74 ГПК України, неподання відзиву без поважних причин дає суду право вирішити спір за наявними матеріалами, що й відбулося у цій справі.
«Послідовність дій для успішного суброгаційного стягнення, підтверджена цим рішенням, виглядає так: 1. Фіксація вини: отримання постанови про притягнення винуватця до адміністративної відповідальності. 2. Підтвердження витрат: збір розрахункових документів про виплату потерпілому. 3. Досудовий етап: направлення заяви страховику винуватця з доказами вручення. 4. Вичікування: контроль спливу 90-денного строку за п. 36.2 ст. 36 спеціального закону. 5. Судовий етап: подання позову в межах ліміту відповідальності з покладенням судового збору на опонента за ст. 129 ГПК України.»
Штраф на 4,8 млн грн від ПлейСіті та блокування виконавчого документа
Аналізуючи поспішність органів стягнення у справах із багатомільйонними санкціями, простежується ігнорування державними виконавцями спеціальних норм матеріального права на користь загальних інструкцій. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/7146/26 демонструє, як своєчасна процесуальна дія адвоката здатна повністю заблокувати механізм примусового стягнення до завершення спору по суті.
Державне агентство України ПлейСіті 05.09.2025 винесло рішення № 78-Р про застосування до фізичної особи-підприємця фінансової санкції у розмірі 4 800 000 грн. Підприємець не погодився з покаранням і 05.12.2025 звернувся до суду з позовом про скасування цього рішення. Незважаючи на наявність судового спору, регулятор 16.01.2026 подав заяву про примусове виконання, а державний виконавець 19.01.2026 відкрив провадження № 80017894, наклавши арешт на майно та кошти боржника.
Суд першої інстанції 18.03.2026 відмовив у задоволенні позову про скасування дій виконавця, проте апеляційний суд на підставі ст. 317 КАС України скасував це рішення. Ключовим аргументом стало застосування ч. 7 ст. 58 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор». Ця спеціальна норма імперативно визначає: якщо рішення про застосування санкцій оскаржено у судовому порядку, воно набуває статусу виконавчого документа лише з дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Державний виконавець припустився критичної помилки, керуючись виключно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (загальні підстави відкриття провадження). Він був зобов'язаний перевірити матеріально-правові підстави чинності документа за спеціальним законом. Оскільки позов було подано своєчасно, рішення регулятора юридично не було виконавчим документом на момент його пред'явлення. За таких обставин виконавець мав застосувати п. 1 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та повернути документ стягувачу без прийняття до виконання.
| Дія органу / особи | Наслідок за загальним правилом | Наслідок за ч. 7 ст. 58 Закону про азартні ігри |
|---|---|---|
| Винесення рішення про штраф | Підлягає добровільному виконанню | Підлягає добровільному виконанню у встановлений строк |
| Подання позову про скасування | Не зупиняє стягнення автоматично (потрібне забезпечення позову) | Блокує набуття статусу виконавчого документа без додаткових ухвал |
| Пред'явлення до ДВС під час суду | Відкриття провадження, арешт рахунків | Повернення документа стягувачу без прийняття до виконання |
Ця справа формує потужний прецедент для захисту бізнесу. Для суб'єктів господарювання, до яких застосовано фінансові санкції профільними регуляторами, сам факт вчасного подання позову стає надійним щитом від передчасних арештів. Адвокатам достатньо надати виконавцю докази відкриття провадження в адміністративній справі, щоб унеможливити законне накладення обтяжень на активи компанії до ухвалення остаточного рішення.
Зміна підходу до формальних вимог
Практика вирішення спорів навколо виконавчих та суброгаційних процедур свідчить про зміщення фокусу судів на суворе дотримання формальних критеріїв, встановлених спеціальним законодавством. Якщо раніше боржники могли сподіватися на широке тлумачення воєнних мораторіїв, то рішення у справі 736/850/26 остаточно закріплює пріоритет географії органу стягнення над місцем реєстрації особи. Водночас постанова у справі 320/7146/26 підтверджує, що держава не має права застосовувати примус за фінансовими санкціями, доки триває процедура їх судового оскарження, оскільки спеціальний закон позбавляє такі рішення статусу виконавчого документа. Для практикуючого юриста це означає необхідність ретельної перевірки не лише загальних процесуальних кодексів, а й вузькопрофільних норм, які визначають момент виникнення права на примусове стягнення.