Подолання захисних бар'єрів боржника: санкції, мораторії та презумпція вини

У справі №910/11182/25 Верховний Суд постановив, що наявність санкцій РНБО щодо кінцевого бенефіціара не є перешкодою для відкриття провадження у справі про банкрутство юридичної особи. Ці три рішення об'єднує жорсткий підхід касаційної інстанції до спроб відповідачів ухилитися від майнової відповідальності через використання екстраординарних правових режимів, процесуальних мораторіїв або маніпуляцій зі стандартами доказування. За теорією процесуального права та у практиці ЄСПЛ щодо ст. 6 Конвенції, гарантія на справедливий суд невіддільна від ефективності виконання судового рішення, що змушує національні суди дедалі частіше блокувати формальні зловживання боржників.

Банкрутство ТОВ «Три О»: санкції РНБО та штучний спір про право

АТ «Ощадбанк» звернулося до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Три О» через непогашену заборгованість за консорціумним кредитним договором від 09.06.2006, сума вимог за яким перевищила 12 млрд грн (справа №910/11182/25). Боржник та пов'язана особа, ТОВ «Автопарк Центр», вибудували комплексну лінію захисту, намагаючись заблокувати процес посиланнями на застосовані санкції проти бенефіціара ОСОБА_1, дію процедури превентивної реструктуризації та паралельне оскарження дійсності самого кредитного договору в суді.

Верховний Суд застосував положення ч. 6 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), відкривши провадження за першою поданою заявою державного банку, яка відповідала вимогам закону (https://reyestr.court.gov.ua/Review/137850351). Оцінюючи аргумент щодо підсанкційності бенефіціара, касаційна інстанція роз'яснила, що згідно зі ст. 1 та 3 Закону України «Про санкції» персональні обмеження фізичної особи не поширюються на юридичну особу-боржника у спосіб, який забороняв би ініціювання її банкрутства кредитором. У доктрині такий підхід відображає принцип заборони зловживання правом, що в цій ситуації матеріалізувався через застосування правила venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки): оскарження кредитного договору після багатьох років його фактичного визнання кваліфіковано як штучне створення спору про право виключно для затягування часу.

Додатково суд встановив, що строк дії заходів захисту у процедурі превентивної реструктуризації вже закінчився, що усунуло будь-які легальні перешкоди для розгляду заяви банку. Ця позиція підтверджує попередні висновки про те, що наявність заставного майна або посилання на форс-мажор не блокують банкрутство за умови доведеності боргу. Водночас суд врахував необхідність перевірки правової природи вимог для правильного розмежування юрисдикції.

Для адвокатів кредиторів наведена практика означає необхідність превентивного збору доказів попереднього визнання боргу (акти звірки, листування, часткові транзакції), щоб ефективно нівелювати спроби боржника створити штучний спір.

Стягнення 108 тис. доларів США: незареєстрована квартира vs іпотечний мораторій

Приватний виконавець ініціював звернення стягнення на нерухоме майно боржниці, право власності на яке не було зареєстровано в установленому законом порядку, для погашення боргу за кредитом у розмірі понад 108 тис. доларів США. Мотивація виконавця та банку-стягувача ґрунтувалася на тому, що інше майно боржниці перебуває в іпотеці, реалізація якої тимчасово неможлива через дію мораторію воєнного стану.

Касаційний суд у справі № 910/11182/25 відмовив у задоволенні подання виконавця, детально розтлумачивши межі застосування екстраординарних заходів примусового виконання. Правова природа процедури визначає звернення стягнення на майно без державної реєстрації виключно як крайній захід. Відповідно до законодавства про виконавче провадження, виконавець зобов'язаний спочатку вжити всіх вичерпних заходів щодо виконання рішення за рахунок іншого наявного майна боржника. Суд наголосив, що наявність іпотеки жодним чином не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет обтяження за відповідним рішенням суду, навіть в умовах дії воєнного стану.

Оскільки виконавець не довів повної об'єктивної неможливості виконання рішення за рахунок зареєстрованого іпотечного майна, подання щодо незареєстрованої квартири визнано передчасним. Відмова у стягненні на незареєстровану нерухомість є обґрунтованою у разі невичерпання виконавцем стандартних заходів перевірки майнового стану. Виняток можливий лише за специфічних обставин, наприклад, якщо право власності виникло з моменту нотаріального посвідчення договору, а ініціатором стягнення виступав сам іпотекодержатель.

Пожежі на полігоні КАТП-1628: презумпція вини та кримінальна експертиза

«Верховний Суд підтвердив правомірність стягнення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/137850351), визнавши висновок експерта з кримінальної справи належним та допустимим доказом у господарському процесі за правилами процесуального законодавства. Ratio decidendi цієї постанови у справі № 910/11182/25 спирається на жорстке застосування норм цивільного законодавства та законодавства про охорону атмосферного повітря: у деліктних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди. Саме відповідач несе тягар доказування відсутності своєї провини у виникненні пожеж та подальшому забрудненні довкілля.»

Зміна підходів до майнової відповідальності

Аналіз наведених рішень підтверджує системне звуження процесуального простору для захисних маніпуляцій боржників. Статистика цієї категорії спорів свідчить про стійке зростання успішності позовів про стягнення та банкрутство: якщо раніше задовольнялося лише 18% вимог (548 рішень ВС за рік), то торік цей показник сягнув 72% (4712 рішень ВС), а поточна практика утримує рівень у 63% (1207 рішень ВС).

З аналітичного боку та у логіці закону, ефективність судової системи вимірюється не кількістю відкритих проваджень, а реальністю виконання остаточних рішень. Суди касаційної інстанції припиняють толерувати штучні спори про право та формальні посилання на воєнні мораторії, якщо вони використовуються виключно як інструмент ухилення від зобов'язань перед кредиторами чи державою. Для адвоката, який готує позов або клопотання, це диктує необхідність формувати беззаперечну доказову базу ще до звернення до суду, оскільки жорсткі касаційні фільтри унеможливлюють виправлення помилок збирання доказів на пізніх етапах процесу.