Заявниці було присуджено 1500 євро моральної шкоди та 57 євро судових витрат. Ця сума стала наслідком того, що у справі Nekrasova v. Ukraine, § 14 Європейський суд з прав людини визнав надмірно формалістським підхід Верховного Суду, який повернув касаційну скаргу ув'язненої жінки через несплату судового збору. Заявниця перебувала під вартою з березня 2012 року, не отримувала жодних доходів і на підтвердження цього надала довідку про нульовий баланс за 8 місяців. Архітектоніка процесуального бар'єра вимагає, щоб застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» (звільнення від сплати, якщо розмір збору перевищує 5% доходу за попередній рік) супроводжувалося чіткими інструкціями суду щодо усунення недоліків, а не автоматичним відхиленням клопотання.
Рух цієї цивільної справи інстанціями ілюструє вибірковість процесуальних гарантій. Суд першої інстанції здійснив розгляд по суті за участю адвоката, оскільки технічна неможливість організації відеоконференцзв'язку з установою виконання покарань не дозволила забезпечити особисту присутність заявниці. Апеляційний суд переглянув справу, забезпечивши безпосередню участь жінки в засіданні, що зняло питання щодо порушення її прав на цьому етапі. Натомість касаційний суд відхилив клопотання про відстрочення платежу через ненадання належних доказів скрутного майнового стану, не вказавши при цьому, який саме перелік документів має подати особа, повністю ізольована від суспільства.
Довідка за 8 місяців ув'язнення vs стаття 8 Закону «Про судовий збір»
Герменевтика майнового цензу зводиться до того, що суд не може вимагати від сторони доведення фактів за допомогою інструментів, до яких вона об'єктивно не має доступу. Порушення принципів змагальності через приховування доказів державою ЄСПЛ констатував у справі Ceachir v. The Republic of Moldova, § 18, де податкова служба нарахувала зобов'язання за повідомленням від 2 листопада 2010 року. Заявниця мала обґрунтовані сумніви щодо площі нерухомості, проте національні суди поклали обов'язок доведення помилковості розрахунків на неї, проігнорувавши статтю 24 Закону про адміністративне судочинство. Суди відмовилися витребувати первинні документи, які перебували у виключному володінні державного органу, чим поставили особу в явно невигідне становище. У ситуації з касаційним фільтром діє ідентична нормативна логіка: вимагати від ув'язненої особи додаткових фінансових виписок без конкретизації їхньої форми означає покласти на неї нездійсненний процесуальний тягар.
Процесуальна гравітація цього прецеденту зміщує фокус на ширшу проблему асиметрії у відносинах між громадянином та державою, що підтверджується статистикою: 873 рішення за останні роки (зокрема 229 справ на піку та стабілізація на рівні 140–177 скарг щорічно) демонструють стовідсоткову результативність констатацій порушення статті 6 Конвенції. Коли держава виступає боржником, вона регулярно намагається обійти фінансові зобов'язання, посилаючись на брак бюджетних ресурсів, проте ЄСПЛ категорично відкидає такі аргументи. Заборону виправдовувати п'ятирічне невиконання рішення від 21 вересня 2000 року бюджетними труднощами закріплено у справі Kazartsev v. Russia, § 15. Відповідальність за затримку виплати компенсації за експропріацію майна на два роки та три місяці покладено на уряд у справі Korkmaz v. Turkey, § 17. Неможливість виправдати несплату вихідної допомоги протягом шести років фінансовою скрутою муніципалітету встановлено у справі Kuzu v. Turkey, § 14.
873 рішення та компенсація моральної шкоди за надмірний формалізм
Держава не має права вимагати від ув'язненого ідеальної фінансової дисципліни, якщо сама роками ігнорує судові накази. Обов'язок виплатити відшкодування моральної шкоди після затримки тривалістю шість років та вісім місяців підтверджено у справі Galikhanova v. Russia, § 12. Дев'ятирічне ігнорування рішення суду першої інстанції від 2011 року про компенсацію за інфекцію після переливання крові визнано порушенням права на мирне володіння майном у справі D.S. c. Italie, § 25. Відсутність коштів у Міністерства юстиції не врятувала уряд від відповідальності за невиконання рішення від 12 березня 2002 року протягом п'яти років і дев'яти місяців у справі Parfenenkov v. Russia, § 14.
Анатомія судового розсуду вказує на те, що тривалі затримки та перекладання відповідальності на заявника трактуються на користь останнього. Системні недоліки в роботі судових органів, які призвели до закриття кримінальної справи щодо договорів купівлі-продажу квартир через закінчення строків давності у вересні 2005 року після восьми років розслідування, зафіксовано у справі Borobar and Others v. Romania, § 42. Відповідальність за невиконання рішення на користь військовослужбовця протягом п'яти років та восьми місяців покладено на державу у справі Krivenko v. Ukraine, § 15. Заборону посилатися на складний економічний стан державного підприємства для виправдання боргів перед працівниками застосовано у справі Mikhaylova and Others v. Ukraine, § 35. В усіх цих епізодах національні органи ігнорували об'єктивну неможливість особи самостійно подолати створені державою перешкоди.
Для адвоката захисту постанова від 03.09.2026 формує інструмент протидії ухвалам про залишення скарги без руху. Якщо клієнт об'єктивно позбавлений можливості надати розгорнуту фінансову звітність, подання базової довідки про відсутність доходів переносить обов'язок активних дій на суд. Касаційна інстанція більше не має права обмежитися стандартним формулюванням про недоведеність майнового стану, а зобов'язана прямо вказати, який саме документ необхідний для виконання вимог статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Адвокатам це дає потужний важіль впливу під час формування доказової бази. Замість того, щоб наосліп збирати довідки з усіх можливих установ, захист має право подати наявний мінімум документів і вимагати від суду змістовного діалогу. Якщо суддя вважає доказ недостатнім, він мусить винести ухвалу з вичерпним переліком необхідних паперів. Відсутність такого переліку перетворює ухвалу про повернення скарги на дефектний акт, який підлягає скасуванню через порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Це особливо актуально для справ, де клієнт перебуває у вразливому становищі, не має доступу до електронних реєстрів або банківських виписок.
Чи поширюватиметься вимога щодо обов'язкової деталізації доказів майнового стану на випадки, коли заявник перебуває на тимчасово окупованій території і фізично не може отримати навіть базову довідку про доходи?