Від перевірки дій слідчого до презумпції вини держави за смерть

Як пояснити зв'язані руки та кляп природною смертю військового? У справі 48419/16 уряд стверджував про відсутність ознак насильства, попри знайдене тіло з хомутами та клейкою стрічкою на обличчі.

З висоти досвіду можу стверджувати, що найбільшою проблемою залишається інституційна закритість військових структур та пенітенціарних установ. Коли особа гине за ґратами або на території військової частини, родичі загиблого опиняються в інформаційному вакуумі. Усі докази, свідки та інструменти розслідування зосереджені в руках держави. Раніше практика Європейського суду з прав людини фокусувалася переважно на оцінці якості слідчих дій: чи вчасно приїхала оперативна група, чи правильно складено протокол огляду місця події. Сьогодні ж ми бачимо жорстку вимогу надати несуперечливе пояснення будь-якої травми на тілі особи, яка перебувала під контролем влади. За останні п'ять років у цій категорії справ щодо ст. 2 Конвенції спостерігається поступове кількісне зниження рішень (з 228 на початку періоду до 129 ближче до кінця), проте загальний масив у 656 рішень свідчить про системний характер проблеми. У понад 90% випадків щодо ст. 2 Конвенції, де зафіксовано смерть під контролем держави за підозрілих обставин, встановлюється порушення щонайменше процесуального аспекту.

Тіло А.М. у військовій частині vs презумпція відповідальності

Типова помилка національних органів полягає у спробі підігнати факти під зручну версію про природну смерть або самогубство, повністю ігноруючи при цьому очевидні докази насильства. У справі Musina and Others v. Ukraine, § 39 Суд зіткнувся з кричущою ситуацією. Військовослужбовець А.М. завершував адміністративні процедури щодо звільнення зі Збройних Сил України і був знайдений мертвим на території частини. Обставини були не просто підозрілими, а відверто вказували на вбивство: кінцівки загиблого були зв'язані кабелем та пластиковими хомутами, а рот щільно заклеєний клейкою стрічкою з кляпом. Попри цю очевидну картину, первинне національне розслідування вперто базувалося на припущенні про відсутність ознак насильницької смерті.

Для адвоката, який готує позов чи клопотання у подібній ситуації, першочерговим завданням є фіксація хронології призначення експертиз та допитів. У справі 48419/16 ключові цитологічні та ДНК-дослідження були призначені лише через дев'ять місяців після інциденту. Такий розрив у часі зробив їх результати неінформативними, оскільки біологічні сліди були втрачені. Більше того, військова частина відмовилася надавати поліції інформацію про осіб, які перебували на території в момент події, а командира допитали лише через рік. Держава програє такі спори через власну пасивність, оскільки тягар доведення переходить на неї з моменту встановлення факту перебування особи під виключним контролем влади.

Знищений одяг у справі Köse та епілепсія у справі Predica

Скажу прямо: безкарність у таких випадках породжується не відсутністю законодавчих норм, а небажанням правоохоронної системи визнавати власні прорахунки на ранніх етапах розслідування. Коли органи влади відмовляються ідентифікувати осіб, що перебували на місці події, або свідомо знищують речові докази, вони фактично підписують визнання своєї відповідальності за смерть. У справі Mehmet Köse v. Turkey, § 65 розслідування смерті військовослужбовця проводили його ж безпосередні керівники. Вони наказали знищити одяг загиблого та навіть не намагалися шукати гільзи на місці події. Це створило прямий конфлікт інтересів, який унеможливив встановлення істини та ідентифікацію винних.

Схожа ситуація з ігноруванням медичних фактів розкрита у справі Predica v. Romania, § 49. Влада наполягала на тому, що в'язень помер від нещасного випадку під час епілептичного нападу. Проте медичні документи установи не містили жодного діагнозу «епілепсія», а судово-медичні експертизи прямо вказували на насильницький характер травм. У моїй практиці часто траплялося, що національні суди закривали очі на такі відверті суперечності у висновках експертів. Проте Страсбург чітко вказує: якщо людина перебувала під повним контролем влади, версія про «природні причини» виглядає юридично нікчемно за наявності слідів побиття.

Вогнепальне поранення у справі Mižigárová та відеозаписи у справі Shavadze

Якщо смерть настає від застосування зброї, вимоги до слідства стають ще жорсткішими. У справі Mižigárová v. Slovakia, § 85 чоловік помер від пострілу з табельної зброї офіцера поліції під час перебування наодинці з ним у кабінеті. Влада висунула версію про самогубство, але слідчі не зібрали аналізи на залишки пороху з рук загиблого та поліцейського. Відсутність цієї базової експертизи стала підставою для визнання розслідування неефективним. А у справі Shavadze v. Georgia, § 35 уряд стверджував, що затриманий загинув під час спроби втечі. Натомість відеозаписи тіла загиблого свідчили про наявність численних слідів жорстоких катувань. Держава не змогла надати переконливих доказів правомірності застосування летальної сили, що призвело до визнання порушення матеріального аспекту ст. 2 Конвенції.

Тривалість розслідування сама по собі руйнує лінію захисту держави. У справі Prygunov and Others v. Ukraine, § 18 кримінальні провадження неодноразово закривалися та поновлювалися протягом одинадцяти років. Це призвело до повної втрати доказів та неможливості притягнути винних до відповідальності. А у справі Nicolaou v. Cyprus, § 105 тіло військовослужбовця знайшли під мостом, і поліція одразу кваліфікувала подію як самогубство, проігнорувавши заяви родичів про конфлікти по службі. Значний проміжок часу між подією та реальними слідчими діями зробив втрату доказів незворотною.

Більше того, у справі Lupu and Others v. Romania, § 15 Суд наголосив, що процесуальна неспроможність держави розслідувати смерть є самостійним порушенням Конвенції, незалежно від того, чи була держава безпосередньо причетна до позбавлення життя. Розслідування тривало надмірно довго, було фрагментарним та не призвело до встановлення істини. А у справі Poltoratskiy v. Ukraine, § 135 Суд підкреслив необхідність дотримання принципу законності при обмеженні прав ув'язнених, вказуючи, що умови тримання не відповідали вимогам «якості закону» (ст. 3 Конвенції).

План дій адвоката щодо статті 2 Конвенції та експертиз

Практичні кроки юриста у подібних спорах мають будуватися за чіткою послідовністю дій, враховуючи еволюцію підходів ЄСПЛ:

1. Головна правова позиція: Держава несе презумпцію відповідальності за смерть будь-якої особи, яка перебуває під її виключним контролем (у військовій частині чи під вартою), і будь-яка неспроможність надати логічне пояснення тілесним ушкодженням або затримка у проведенні ключових експертиз автоматично призводить до визнання порушення права на життя як у процесуальному, так і в матеріальному аспектах.
2. Практичний блок: Використовуйте аргумент ЗА сувору позицію Суду щодо перекладення тягаря доведення на державу. Це єдиний ефективний механізм подолання «кругової поруки» у закритих мілітаризованих або пенітенціарних системах, де доступ до доказів мають лише представники влади. Проте готуйтеся до аргументу ПРОТИ від опонентів: такий підхід створює для держави ризик відповідальності за матеріальним аспектом ст. 2 Конвенції навіть у випадках, коли смерть могла бути наслідком дій третіх осіб, яких неможливо встановити через об’єктивну втрату доказів, що фактично перетворює обов’язок засобів на обов’язок результату.
3. Найсильніша цитата: Будуйте позов на тезі, що уряд не зміг надати правдоподібного пояснення смерті та ушкоджень, або довести свою непричетність до травм.
4. Статистика: За останні п'ять років у цій категорії справ щодо ст. 2 Конвенції спостерігається поступове кількісне зниження рішень (з 228 на початку періоду до 129 ближче до кінця), проте загальний масив у 656 рішень свідчить про системний характер проблеми. У понад 90% випадків щодо ст. 2 Конвенції, де зафіксовано смерть під контролем держави за підозрілих обставин, Суд встановлює порушення принаймні процесуального аспекту.
5. Рекомендований формат: Формат Г (Еволюція підходу). Цей формат дозволяє найкраще показати трансформацію вимог Суду: від оцінки лише якості слідчих дій до аналізу спроможності держави спростувати презумпцію своєї вини у випадках, коли тіло загиблого має очевидні ознаки насильства.
6. Кут подачі: Еволюція від формалізму до презумпції вини держави. Доводьте, що процесуальні дефекти (як дев'ять місяців очікування ДНК-експертизи у справі 48419/16) є свідченням матеріального порушення права на життя.

Переконаний, що успіх у таких справах залежить від здатності адвоката показати причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю слідчого у перші дні після трагедії та неможливістю встановити істину через роки. Коли органи прокуратури тричі закривають кримінальне провадження на ідентичних підставах, визнаючи при цьому серйозні недоліки слідства, це є прямим доказом порушення Конвенції.

«Суд вважає, що Уряд не зміг надати правдоподібного пояснення смерті А.М. та ушкоджень, виявлених на його тілі, або довести, що вони не несуть відповідальності за його смерть»