Що робити якщо військовий загинув, а слідство наполягає на самогубстві

До мене часто звертаються з питанням «як змусити слідчого шукати вбивцю солдата, якщо справу вже списують на нещасний випадок». Відповідь — перенести тягар доведення на державу через фіксацію фізичної неможливості офіційної версії.

Відповідно до ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, смерть під повним контролем держави створює презумпцію її відповідальності, яку влада зобов'язана спростувати належними доказами.

10 років стагнації та відсутність порохових газів

У справі Shabratskyy and Shabratska v. Ukraine, § 41 ЄСПЛ розглянув ситуацію загибелі військовослужбовця Д.Ш. Тіло знайшли з вогнепальним пораненням голови та пошкодженнями від вибуху гранати. Офіційне слідство з самого початку дотримувалося версії самогубства.

Парадокс у тому, що чим більше держава намагається закрити інформацію про інцидент у військовій частині, тим швидше вона програє в ЄСПЛ. Протягом перших трьох років слідство перебувало у стані стагнації, а клопотання батьків про проведення експертиз залишалися без розгляду вісім років. Слідчий сім разів ігнорував прямі вказівки прокурора щодо проведення необхідних дій — це очікувано для нашої системи, але тепер це стає міжнародним юридичним вироком.

Експертизи не дали чіткої відповіді, чи міг військовий фізично заподіяти собі такі поранення одночасно з вибухом гранати, враховуючи відсутність слідів порохових газів на його правій руці. Фізична неможливість версії автоматично руйнує позицію влади.

Презумпція відповідальності Міноборони замість пошуку свідків

Відтепер держава не може просто послатися на відсутність доказів убивства у закритих системах — вона зобов’язана надати вичерпне та логічне пояснення кожної смерті, що сталася під її повним контролем, або визнати свою провину. Звучить дивно, але саме мовчання держави у цій справі стало найгучнішим доказом її провини.

У рішенні зафіксовано чіткий стандарт доказування:

«Суд вважає, що Уряд не надав задовільного та переконливого пояснення обставин смерті сина заявників, і, отже, держава несе відповідальність за його смерть згідно з матеріальним аспектом статті 2 Конвенції».

Контраргументи захисту: від ст. 2 Конвенції до 20 000 євро

Справжній сенс цього рішення не лише у присудженні дружині померлого заявника 20 000 євро компенсації (Shabratskyy and Shabratska v. Ukraine, § 73), а в тому, що «самогубство» перестає бути надійною ширмою для слідчої недбалості.

За останні роки у практиці ЄСПЛ накопичилась критична маса скарг проти держав з неефективними правоохоронними системами щодо порушення права на життя. У переважній більшості справ, де смерть настала під контролем держави (армія, поліція), розгляд завершується констатацією порушення принаймні процесуального аспекту ст. 2 Конвенції. Суд дедалі частіше переходить від оцінки процедури до матеріальних висновків.

У справі Azovtseva v. Ukraine, § 5 Суд нагадав, що стаття 2 покладає на державу позитивний обов'язок проводити ефективне розслідування. Це обов'язок засобів, а не результату: держава не гарантує покарання винного у кожному випадку, але зобов'язана забезпечити механізм, здатний до цього призвести. Якщо слідство супроводжується численними недоліками, які підривають здатність встановити точні обставини, це самостійна підстава для стягнення компенсації.

Для порівняння, у справі Marina Alekseyeva v. Russia, § 114 Суд не знайшов порушення ст. 2 Конвенції, оскільки розслідування самогубства військовослужбовця було розпочато негайно, проведено оперативно та всебічно, із перевіркою версії доведення до самогубства. Швидкість та повнота слідчих дій захистили державу. Натомість у справі Petryk v. Ukraine, § 28 надмірна тривалість розслідування (понад 9,5 років) та відсутність належної старанності призвели до стягнення з держави 20 000 євро моральної шкоди.

Щоб побудувати ефективну стратегію у подібних справах, адвокату варто спиратися на такий план:

1. Головна правова позиція: держава зобов'язана надати вичерпне пояснення кожної смерті під її контролем.
2. Практичні кроки: трансформація правової логіки через зміну тягаря доведення та фіксацію дефектів слідства.
3. Використання прецедентної цитати про відповідальність за матеріальним аспектом ст. 2 Конвенції.
4. Опора на тренди: перехід ЄСПЛ від процесуальних до матеріальних висновків у справах військових.
5. Формат роботи: анатомія прецеденту з фокусом на суперечності фізичних доказів.
6. Кут подачі: застосування концепції презумпції відповідальності держави.

Ця позиція формує новий підхід до розслідування інцидентів у військових частинах, де відсутність відповідей у матеріалах кримінального провадження автоматично трансформується у пряму провину держави.