Відшкодування шкоди: від позовів до держави до спроб стягнути кошти з судді

У справі № 371/1017/24 позивач намагався стягнути 300 000 грн збитків безпосередньо із судді за тривалий нерозгляд цивільної заяви.

Стягнення мільйонних збитків: попередня практика за ст. 1176 ЦК

У попередніх позиціях суди розглядали справи про компенсацію за бездіяльність правоохоронних органів чи судів виключно через механізм відповідальності держави. Позивачі регулярно подавали позови до Державної казначейської служби, поліції чи прокуратури, намагаючись компенсувати втрати від затягування процесів. Наприклад, у справі № 752/6964/17 позивач вимагав стягнути з бюджету 1 390 000 грн майнової та моральної шкоди. Він стверджував, що через незаконне зупинення та закриття кримінального провадження поліцією втратив 10 000 євро та 15 000 доларів США. Верховний Суд постановою від 25.03.2020 відмовив у позові. Касаційна інстанція роз'яснила, що за відсутності спеціальних підстав, передбачених ст. 1176 ЦК, шкода відшкодовується на загальних підставах (ст. 1173 ЦК та ст. 1174 ЦК), а базові правила ст. 1166 ЦК та ст. 1167 ЦК вимагають доведення повного складу правопорушення. Задоволення скарг на бездіяльність слідчого не є беззаперечним доказом заподіяння шкоди.

Схожа правова конструкція розглядалася у справі № 628/1178/16-ц. Заявниця просила стягнути 1 000 000 грн матеріальної та 500 000 грн моральної шкоди через неналежне розслідування шахрайства з вантажним автомобілем MAN та причепом KRONE. Внаслідок фіктивного договору позики на 420 000 грн було звернуто стягнення на її квартиру вартістю понад 90 000 грн. Суд рішенням від 14.12.2020 відмовив у задоволенні вимог, наголосивши, що скасування постанов слідчого не доводить вини держави автоматично, а шкода від злочину стягується з винних осіб.

Ще один приклад невдалого стягнення зафіксовано у справі № 459/2513/16-ц, де позивач оцінив свої моральні страждання від дій прокуратури в 1 000 000 грн. Верховний Суд постановою від 13.05.2019 залишив відмову в позові без змін, оскільки відсутність постанови про закриття справи за реабілітуючими обставинами унеможливлює застосування ст. 1176 ЦК.

Окрім того, у справі № 280/1516/18 позивач намагався стягнути 60 000 грн моральної шкоди та 1617 грн матеріальних збитків за нерозгляд заяви міською радою. Суд відмовив, роз'яснивши, що заявлені матеріальні збитки за своєю суттю є судовими витратами, які мали розподілятися за правилами ст. 141 ЦПК у межах адміністративного процесу. Відповідно до загальної практики ЄСПЛ щодо справедливого суду, сам факт визнання національним судом порушення права особи часто є достатньою справедливою сатисфакцією.

Позов до судді Богуславського суду: зміна процесуальної тактики

Цього року позивач у справі № 371/1017/24 обрав кардинально інший процесуальний шлях. Замість позову до Казначейства, він звернувся з вимогами безпосередньо до судді Богуславського районного суду. Претензія полягала у тривалому (понад два роки) нерозгляді заяви у цивільній справі. Вимоги складалися з 200 000 грн майнової шкоди (вартість гаража) та понад 100 000 грн упущеної вигоди.

«Рішенням Миронівського районного суду від 25 травня 2026 року у задоволенні позову було відмовлено через недоведеність вимог.»

Проте Київський апеляційний суд 05.08.2026 переглянув цей підхід і скасував рішення першої інстанції, закривши провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК. Апеляційна інстанція вказала, що суд першої інстанції помилково відкрив провадження та перейшов до розгляду по суті. Судді не можуть виступати відповідачами у справах про оскарження їхніх процесуальних дій чи бездіяльності під час здійснення правосуддя.

Якщо раніше Касаційний суд детально оцінював доказову базу, наявність вини та причинно-наслідковий зв'язок у спорах проти силових відомств, то тепер підхід апеляції чітко заблокував саму можливість розгляду майнових вимог до конкретного судді. Процесуальні дії судді можуть бути оскаржені виключно в межах апеляційного чи касаційного контролю (наприклад, за правилами ст. 377 ЦПК, ст. 409 ЦПК чи ст. 410 ЦПК) у відповідній справі. Відшкодування ж шкоди, завданої судом, можливе лише у випадках, прямо передбачених ст. 1176 ЦК, де єдиним належним відповідачем є держава.

Наслідки для застосування ст. 1176 ЦК та практичні кроки

Вектор змінився у бік суворого дотримання суддівського імунітету від прямих майнових позовів. Траєкторія судової практики підтверджує, що спроби перекласти фінансовий тягар за процесуальні затримки на конкретних посадовців є прецедентно безперспективними. У масиві подібних спорів суди послідовно відмовляють у задоволенні вимог або закривають провадження, якщо позивач не дотримується спеціальної процедури.

Спроба стягнути кошти за бездіяльність органів досудового розслідування чи прокуратури також вимагає дотримання жорстких критеріїв, як підтверджує свіже скорочене рішення у справі № 757/48353/25-ц, де суд відмовив у позові до Генеральної прокуратури на підставі ст. 268 ЦПК.

Для уникнення процесуальних помилок юристу варто враховувати такі практичні кроки при підготовці позовів:

1. Правильно визначайте відповідача: Не залучайте суддю або конкретного слідчого як відповідача. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди бездіяльністю є держава в особі Державної казначейської служби України.
2. Фіксуйте факт протиправності: Перед зверненням до суду з позовом про відшкодування шкоди отримайте процесуальне рішення (ухвалу слідчого судді, рішення ВРП чи вирок), яке офіційно встановлює факт протиправної бездіяльності органу.
3. Формуйте доказову базу причинного зв'язку: Надайте суду прямі докази того, що саме часовий інтервал нерозгляду заяви чи зупинення провадження призвів до реальних збитків або втрати вигоди. Сам факт скасування процесуального рішення не є підставою для виплат.
4. Обґрунтовуйте розрахунок шкоди: Деталізуйте заявлені суми майнової шкоди та упущеної вигоди первинними економічними та фінансовими документами, а не лише суб'єктивними розрахунками вартості майна.

Залишається відкритим питання: як позивачу довести прямий причинно-наслідковий зв'язок між процесуальною затримкою суду та реальними фінансовими збитками, якщо суди вимагають беззаперечних доказів невідворотності втрати вигоди саме через дії судової системи?